Сто разів уже пошкодувала, що взагалі заїкнулися свекрусі щодо машини. Допомогти-то вона допомогла, але тепер у нас з чоловіком на чолі стоять інтереси та вимоги його мами. Щойно скажи, так відразу починаються закиди, підтискання губок, а потім сльозоразливий на тему нашої черствості та невдячності.

Ми з чоловіком давно збирали на машину, але то декрет, то ремонт, то форс-мажор – завжди щось заважало вдумливому накопиченню. Влазити у кредит, тим більше на машину, не хотілося. Тому пісня з відкладанням на авто була вічною.

З мамою чоловіка в мене стосунки були нормальні. Звичайно, я її не в усьому влаштовувала, як і вона мене, але за роки спілкування встановився якийсь баланс, що дозволяло нам спілкуватися, не кривлячись, побачивши один одного. У гості я маму чоловіка запрошувала регулярно, коли робила випічку, дуже вона її поважає.

Ось одного дня свекруха прийшла на сімейне чаювання, в ході застільної бесіди вона поділилася, що її сусід минулого тижня купив нову машину, велику таку, красиву.

За описом скидалося, що сусід обзавівся машиною, про яку мріяв чоловік – новим позашляховиком. А я хотіла якусь машину. Ми з чоловіком здалеку злагоджене важке зітхання, а свекруха запитала, чого це ми зітхали.

Чоловік розповів про нашу мрію і скільки років ми вже на цю мрію збираємо. Свекруха щось там собі подумала, а потім сказала, що може додати нам на машину. Ми з чоловіком якось навіть розгубилися, бо свекруха — звичайна пенсіонерка, якій платять звичайну пенсію.

Але мати чоловіка сказала, що давно відкладає.

– Ну от збирала, тепер вам на потрібну справу віддам. А куди мені їх, у могилу із собою потім забирати? – знизала вона плечима, продовжуючи сьорбати чай.

Чоловік світився з радості. Уточнив у мами, скільки вона зможе додати, перерахував нашу заначку і помчав дивитися машини, які ми можемо взяти за ці гроші.

За три тижні нам вдалося купити авто. Звичайно, не з заводу, з пробігом, але ще дуже бадьореньке. Нашому щастю не було межі, чоловік її мало не цілував. Машину було вирішено обмити у сімейному колі. Свекруху теж покликали, адже без неї ця покупка коли б відбулася.

– Ну, сподіваюся, що можу на вашу допомогу розраховувати, якщо мені треба буде з’їздити кудись, привезти щось, – з усмішкою уточнила свекруха.

– Мам, та про що мова! Звичайно, допоможемо, чим зможемо, навіть не сумнівайся, – запевнив її чоловік, та й я закивала.

Ми тоді обидвоє навіть не уявляли, у що нам це все виллється.

Після покупки машини прохання зі свекрухи почали сипатися, як із худого мішка. Але це половина проблеми, навіть чверть. Основна частина проблеми в тому, що виконувати потрібно або негайно, або у вказаний свекрух час. Жодних відмовок не приймали.

Якщо ж ми на цей час уже щось запланували чи просто було незручно нам, свекруха починала дорікати, що вона нам допомогла, ми їй обіцяли, а тепер ось відмовляємо, та ми взагалі машину не купили б, якби не вона. Потім починала плакати і говорити, що вона нам потрібна тільки щоб гроші з неї витрусити.

Ось це вже відверте марення. За все наше життя із чоловіком його мама вперше допомогла нам грошима. Ми з неї їх не трусили, вона сама запропонувала. Та й у допомозі їй не відмовляємо, але щовихідних підриватися о шостій ранку, щоб о сьомій бути до відкриття ринку, де свекруха нічого не купує, а просто фланує і з продавцями лається – таке собі задоволення. Місяць ми так покаталися, годі. За той місяць свекруха купила пучок петрушки та кілограм огірків.

За півроку вона нас насмикала. Як вона жила раніше, поки ми не мали машини, я не знаю. Але тепер вона кроку ступити не може. Та ми ж і не проти допомогти, але у нас ще й свої якісь плани є, робота, але мамі чоловіка треба або так, як вона сказала, або потім весь мозок по чайній ложці виїсть.

Я вже маю думку продати машину, віддати їй її гроші і більше ніколи не зв’язуватися. Чоловік поки що тримається, але скоро мама і його доведе, я вже бачу. А знаєте, що найсмішніше – винною в їхній сварці, якщо що, буду я, налаштувала сина проти матусі. Ми вже проходили років п’ять тому, але повторення – мати вчення.

Знову запропонувала чоловікові продати машину. Він задумався, хоча тижнів зо два тому подивився на мене, як на дурницю, але із закриття дачного сезону мама його порядком підзаїздила. Думаю, що ще за два тижні виставимо тачку на продаж. Не жили багато, як кажуть, нема чого починати.

КІНЕЦЬ.