Якби я знала, чим обернеться наша з чоловіком поїздка на дачу до його батьків, без вагань відмовилася б від цієї витівки. На жаль, я не дуже добре знаю свекруху, як і свекра, тому що вийшла заміж буквально цієї зими.

І спілкувалися ми лише коли знайомились, а потім на самому весіллі. Далі тільки передавали один одному вітання телефоном, оскільки живемо в різних кінцях міста, зайняті своїми справами та нам просто не до частих зустрічей.

Нещодавно до мене підійшов чоловік і сказав, що його батьки звуть нас у вихідні на шашлики до себе на дачу. Я сприйняла пропозицію з ентузіазмом. Це ж така добра можливість трохи розвіятися після задушливого міста!

Але я не припускала, що доведеться корчитися на грядках. Та й чоловік теж гарний. Він знає свою маму все життя, тому міг би попередити про її любов до городництва, особливо чужими руками.

Тієї суботи ми встали раніше, закупилися м’ясом та іншими продуктами до шашлику, після чого вирушили на дачу. Там нас зустріли радісні свекри та віднесли наші покупки до будинку.

Потім вже вийшла одна свекруха та вручила нам садовий інвентар. Чоловікові дісталася лопата, щоб він допоміг свекру викопати картоплю. А я отримала сапку для прополювання грядок.

Хоча, взагалі-то я, збиралася позасмагати. “Та тут роботи на годину. Встигнеш ще полежати на сонечку! А в мене щось спину схопило сьогодні. Мені без твоєї допомоги не обійтися”.

Відмовляти у такій ситуації було б свинством. Щоправда, я смикала бур’яни не годину, а аж до вечора, оскільки грядки займають більшу частину городу. Звичайно, позасмагати того дня не встигла.

Зате у свекрухи досить швидко відпустило спину – судячи з того, як вона жваво йшла побалакати то з однією, то з іншою сусідкою. Чоловік зі свекром набагато раніше впоралися ніж я, тому навіть встигли сходити на річку вудку закинути.

А я нічого, крім нескінченних грядок і бур’янів, так і не побачила. Почувалася як раб на плантації. До того ж під кінець цього агрофітнесу почали боліти ноги та поперек.

Що не дивно, адже я кілька годин, хоч і з невеликими перервами, переміщалася, зігнувши спину майже по всьому городу.
Обіцяні шашлики, звичайно, були, але особисто мені не принесли жодного задоволення.

А чоловік ще дивувався, чому я сиділа із незадоволеним обличчям. “Розумієш, батьки не молодшають і потребують нашої допомоги”.

Не сперечаюся, допомагати треба, але в якихось розумних межах. Зрештою, навіщо засаджувати всю ділянку, якщо самотужки вже не справляєтеся?

Адже можна залишити тільки пару грядок, якщо так подобається копатися в землі. Ні, треба обов’язково всіх напружити.

Дивуюся, як раніше свекруха справлялася з городом без моєї участі. За словами чоловіка, раніше він сам допомагав своїй матері. Ну так, а тепер частину городніх справ можна сміливо звалити на мене.

Хоча дача не моя, і від праці на грядках я втомилася ще в дитинстві. І чоловік про це чудово знає, але все одно дивується, чим мені так не сподобалося на дачі у його батьків. Ну, чоловікові легко казати.

Він встиг не лише попрацювати, а й відпочити. Як, зрештою, і його батьки. Загалом усі, крім мене. Однак мене обурила не так сама робота на чужих грядках, а те, що нас туди заманили під приводом шашликів.

І я підозрюю, що саме так і було задумано. Свекруха могла б заздалегідь попередити, що буде потрібна допомога, а також сказати, яка саме. Тоді я встигла б придумати, як спростити собі завдання – хоч прикупити маленький складний стільчик, щоб не сидіти цілий день навпочіпки.

У свекрів на дачі немає жодних корисних пристосувань, що створило додаткові незручності. Добре, що наступного дня наша допомога більше не була потрібна.

Тому вдалося повернутися додому раніше. Насамкінець свекруха пообіцяла поділитися врожаєм. Однак мені нічого при такому відношенні не потрібне. Краще куплю ту ж моркву та капусту на ринку.

Але в обличчя не стала щось висловлювати, бо не люблю гучних сварок та скандалів. Всю дорогу назад ми з чоловіком їхали мовчки. Вже вдома я висловила своє невдоволення зіпсованим відпочинком, але він проблеми так і не побачив.

Підозрюю, що для матері чоловіка в порядку речей говорити одне, а робити інше, до того ж прикидатися хворою та немічною. Жалкую, що не кинула цю безкорисливу справу відразу ж, як помітила свекруху, яка бадьоро бігала до сусідок.

Якби справді боліла спина, мама чоловіка б так жваво б не бігла. І ось, кілька днів тому вона знову запропонувала нам із чоловіком “відпочити” на дачі. Але тільки я ще від попереднього відпочинку не зовсім відійшла.

Нехай чоловік один їде на дачу до своїх батьків. А я туди більше не ногою. Звісно, ​​чоловікові моє рішення припало не до душі. Йому, чи бачите, перед батьками незручно, особливо перед мамою.

А те, що в мене досі ноги гудуть, то це добре. Відступати не збираюся. Мені мої нерви та здоровʼя дорожче. Я й у місті знайду чим зайнятися.

КІНЕЦЬ.