Свекруха нещодавно заявила, що вона обиратиме ім’я онуку, тому що ми живемо в її квартирі й тому вона має на це право. Для мене це якась нісенітниця.

У квартирі свекрухи ми живемо тимчасово, допоки накопичуємо на свою. Навіть мій декрет не буде на заваді продовжувати накопичувати, у нас з чоловіком все продумано з цього приводу.

Якщо говорити відверто, то квартиру в іпотеку ми можемо взяти вже зараз, але з мінімальним внеском і лише однокімнатну, а її для родини з трьох людей замало, як не крути.

Тому продовжуємо користуватися гостинністю свекрухи. Точніше, ми не живемо із нею разом, вона пустила нас у свою спадкову квартиру, яку все ніяк не дозріє здавати.

– Ой, я боюсь. Невідомо, хто вселиться, що тут робитимуть. А раптом наркомани якісь чи бандити? Потім мене судами затягають. А якщо навіть не бандити, а просто не платитимуть? Ні, хай вже стоїть.

З нас свекруха грошей не вимагала, тому, в принципі, було все одно, як вона розпоряджається своїм майном. А коли вона сама запропонувала нам у її квартирі пожити, взагалі була краса.

– То хоч комуналку не мені за неї платити, та й переживати не буду, бо все боюся, що десь щось протече або замкне і будуть проблеми.

Два роки ми спокійно жили та накопичували гроші, доки я раптово не дізнала, що в положені. Хотіли, щоб дитина зʼявилася вже у своїй квартирі, але вирішили, що коли все так склалося, значить так тому і бути.

Подумали, як житимемо з моїм декретом, знайшли виходи, щоб не припиняти накопичення, все складалося добре. Розповіли про майбутню дитину батькам.

Усі були у захваті, вітали, завалювали питаннями. Але найбільше раділа свекруха, вона ж тут найближча, отже, онука побачить перша і буде з ним няньчитися.

До восьмого місяця все було гаразд. Ми продовжували працювати, потихеньку купували ліжечко, візочок, пелюшки та все інше, що потрібно для дитини.

Здавалося б, що могло піти не так? Свекруха могла піти не так, як виявилось. Якось прийшла до нас у гості, ми почали обговорювати ім’я для сина.

– Діма? Мені Діма не подобається. Назвіть онука Гришко, – запропонувала свекруха.

Мені це ім’я не подобається, чоловік теж не в захваті. Ми обирали між Дімою та Микитою, ніякого Гришка ми навіть не розглядали, про що свекрусі й сказали.

Але вона почала наполягати, що ім’я чудове, треба онука саме так назвати. Чоловік їй нагадав, що батьки взагалі ми, тому нам ім’я для дитини й обирати.

– Ви у моїй квартирі живете, тому я маю право назвати онука, як мені хочеться, – заявила свекруха, чим поставила нас із чоловіком у глухий кут.

А що це за нове правило, за яким власник квартири дає ім’я новонародженому своїх мешканців? Якби ми на оренді жили, то так само було б?

Але свекруха свято впевнена, що має право і наполягає на імені Гришко. З усіх аргументів “ви живете у моїй квартирі, тому я маю право”.

Ми з чоловіком до таких правил не готові. Грошей у нас зараз, як я вже згадувала, лише на мінімальний внесок на однокімнатну зате ніхто зі своїми дивними правилами не лізтиме.

Чоловік каже, що навіть якщо ми сина назвемо інакше, то мама посперечається і перестане. Можливо і так, звичайно, але щось мені здається, що готуватися треба до будь-якого варіанту, тому що дзвіночки вже погані.

КІНЕЦЬ.