Свекруха регулярно “забуває” на час свят, що її син має дружину і непогано б їй щось теж подарувати. Ну, хоча б із ввічливості.

Але якщо у перший рік нашого сімейного життя це ще хоч якось можна було виправдати, то зараз, коли ми одружені вже п’ять років, і в нас зʼявилося двоє дітей, це на забудькуватість вже не спишеш.

Пам’ятаю перше своє свято у родині чоловіка. Поїхали відзначати до його батьків Новий рік. Там була ще тітка чоловіка, сестра свекрухи, дочка свекрухи з чоловіком і якісь ще родичі, друзі, я так і не зрозуміла.

Я знаючи, хто буде на святі, підготувала подарунки всім. Чоловікові це довіряти не можна, він із вибором подарунків ніколи не справлявся, це я вже знала.

Купила гарні подарунки, все-таки Новий рік, та ще й моє перше таке велике свято у колі чоловікової родини. Я дуже старалася.

Ми прийшли, вручили подарунки, нам теж подарували всі, навіть ті, чи то родичі, чи то друзі, а от свекруха, коли справа дійшла до мене, сплеснула руками та з невинним виглядом заявила, що про мене вона зовсім забула.

– Не звикла я ще, що у мого сина є дружина, тож ти мене вже пробач.

Було досить неприємно, але я вдала, що все нормально. Не хотілося бути істеричкою, та й приводу наче особливого немає, якщо замислитися. Ну, забула та й забула.

Але таке повторювалося постійно. Щоразу свекруха про мене “забуває”. Ні на Новий рік, ні на день народження, ні на Восьме березня я від свекрухи не отримувала нічого.

У мене з двома дітьми часу ходити по гостях не було, тож зазвичай на всі заходи їздив чоловік. Він навіть якось сам купив подарунок, нібито мені його мати передала, щоб мені не було так прикро.

Але я відразу зрозуміла, що цей подарунок явно не від свекрухи. Занадто дорогий, якби вона й вирішила мені щось подарувати, то вибрала щось набагато простіше.

Якийсь час я через це переживала, потім просто вдавала, що все нормально, ніяких проблем немає, а зараз вирішила, що треба відповідати взаємністю.

А що? Зі свекрухою я не бачуся і не спілкуюся до ладу, тому цілком маю право “забути”, що вона в мене є, теж не вітатиму і нічого не даруватиму. А ще ігноруватиму її прохання приглянути за її кішкою.

Чоловік від себе нехай дарує, що хоче, але я не збираюся навіть у виборі подарунка брати участь. А це дуже позначиться на якості подарунка, тут до ворожки не ходи.

На Восьме березня чоловік уже подарував мамі на власний розсуд якийсь сертифікат у дивний салон краси. Вона потім обурювалася два тижні, що їй щось там не так зробили.

Я навіть не поїхала на свято, мені ніколи, відзначала з людьми, які не забувають про моє існування. Я взагалі вирішила піти далі, забути раз і назавжди, що маю свекруху.

У чоловіка мама є, у мене свекрухи немає, тому й спілкуватися я з нею не маю наміру, навіть заради пристойності. Вона його не дотримується, то з чого я винна?

Вона хотіла мене образити – у неї це вийшло, хай тепер пожинає плоди своїх дій.

КІНЕЦЬ.