У моєї свекрухи в голові не вкладається, як це можна так жити, щоб мужик за живої дружини сам собі суп розігрівав. Це ж просто жах! Неприпустимо!

Вона сама звикла все життя чоловікові прислужувати, тепер намагається і мене в ці колодки забити, щоб я теж на задніх бігала перед її сином.

До речі, її син і без цього чудово почувається. Хоча як він примудрився за такої матері не вирости побутовим інвалідом, для мене загадка.

Наскільки я зрозуміла з розповідей чоловіка, його мама жодного дня не працювала у своєму житті. Поки навчалася в університеті, то жила з батьками та весь час віддавала заняттям, а як закінчила, то одразу вийшла заміж і записалася до домогосподарок.

Визнаю, що господиня зі свекрухи просто чудова. У неї вдома завжди чистота та лад, тільки власноруч виготовлена ​​випічка, а в холодильнику не стоять каструлі під розігрів. Вона щодня готує свіже.

Ця жінка досі прасує білизну, бо її чоловікові подобається спати на таких простирадлах.

З цієї точки зору я свекрухою захоплююсь, вдома затишок, порядок і завжди свіжа смачна їжа. Та й за собою мама чоловіка стежити встигає. Загалом образ ідеальної домогосподарки.

А ось я не така. Ми з чоловіком обидва працюємо, накопичуємо на свою квартиру, він удома з’являється лише спати, я працюю з дому, тому періодично навіть щось встигаю готувати між роботами.

Хоч я й працюю з дому, це не означає, що у мене навантаження менше, ніж у чоловіка. І отримую я приблизно стільки ж, скільки він заробляє.

Але для свекрухи все не так. Якщо я вдома – то я домогосподарка, що там моя робота на комп’ютері – це пустощі. А ось догоджати бажанням чоловіка – мій прямий обов’язок.

На її думку, я маю вставати, подавати йому сніданок, підготувати та викласти його одяг, проконтролювати, в якому стані взуття, подивитись яка погода, при необхідності видати шарф, рукавички, шапку, парасольку загалом за ситуацією.

Таке відчуття, що мова не про дорослого чоловіка, а про першокласника, який сам нічого не може, за нього все робить мама.

Дізнавшись, що я можу собі дозволити просто розбудити чоловіка по будильнику, а сама ще сорок хвилин досипати, свекруха прийшла у священний жах.

Як це чоловік сам наливає собі каву, готує бутерброди, одягається, доки дружина спить! Це ж немислимо, бідолашний мій чоловік, як він взагалі таке терпить!

Ось вона встає за годину до чоловіка, щоб встигнути й себе привести до ладу, і сніданок приготувати, ну і далі все за тим довгим списком встигнути зробити.

Напевно, я б теж так зі шкіри геть лізла, якби не одна маленька умова – я теж працюю, і анітрохи не менше, ніж мій коханий чоловік.

І дякувати Богові, що в нього немає таких забобонів, він не вимагає щодня від мене різносолів, може сам зібратися на роботу, не бурчить, що я йому не підготувала одяг.

Коли свекруха дізналася, що я можу собі дозволити готувати на три дні, а ще використовувати напівфабрикати, вона ледь не лишалася мови.

На мене завалився такий потік обурення, ніби я чоловікові зрадила. Цього вже навіть її син не стерпів, хоч зазвичай він намагався дипломатично мовчати та чекати, коли мама виговориться, а тут і його прорвало.

– Мені потрібна дружина, мама, рівноправний партнер, а не хатня робітниця! Я можу сам себе обслуговувати, мені вже достатньо років!

– А навіщо тоді тобі взагалі дружина? Дітей немає, не готує, не доглядає тебе! – обурилася свекруха.

Та й вірно, дружина тільки як прислуга потрібна, ну ще й дітей періодично народжувати, на більше вона не здатна.

У мене вже сил немає терпіти цю жінку, яка закапсулювалася у своєму маленькому світі та вважає себе істино правильною.

Чоловік ще щось намагається матері пояснювати, але вона завзята у своїх помилках – синові не пощастило з дружиною, а він за молодістю років цього не розуміє.

Та я б і не проти такого її укладу життя, але ж вона з цим лізе у моє. Головне, чоловіка почала налаштовувати проти мене.

КІНЕЦЬ.