Напередодні весни розібрала дитячі речі. У нас із чоловіком син та дочка. Те, що за розміром залишила. Те, з чого син виріс, і те, в чому можна було відправити дочку гуляти надвір, відклала.

Прикинула, що треба замовити. Попередила, що через два дні отримаю зарплату, та займемося онлайн-покупками.

– На вихідні поїдемо до мами? – наступного дня спитав чоловік.
– У нас завтра купівля одягу на весну.

– По дорозі замовиш. Або у мами.
– Ні. Завтра увечері речі замовимо, післязавтра можна до мами.

– Ви весь вечір замовлятимете? – здивувався чоловік.

У п’ятницю я отримала заробітну плату. Син у першу зміну вчився, зі школи ще вдень прийшов. Увечері, о шостій, забрала дочку із садка.

Додому прийшли, перекусили, без двадцяти хвилин на дев’ятнадцяту, сіли за комп’ютер. Потрібні були тонкі шапки, три штуки, рукавички, штани, що не промокають, куртка, комбінезон, взуття обом, кофти, термобілизна, та різні дрібниці.

Тільки на сина з його прискіпливістю пішло півтори години. Він вибирав, порівнював, кидався від одного варіанту до іншого. З донькою було простіше – їй що покажеш, те й подобається.

Закінчили ми о пів на дев’яту. Саме час було вечеряти.

– Ну, ви й копулі, – сказав чоловік. – Мама дзвонила. Засмучена, що сьогодні не приїхали. Не розумію, чому не можна було вибирати речі під час дороги.

– Не можна! Ще довше б з планшета вибирали.

У суботу я прокинулась із температурою. Чоловік на мене подивився, спитав, чи впораюся, якщо він з дітьми поїде до мами. Сказала, щоб їхали. Чоловік матері зателефонував.

– Ні-ні, не треба мені вас, ви контактні, – заявила свекруха, почувши про мою температуру.
Діти засмутилися. Чоловік вирішив підсолодити пігулку, відвіз їх у кіно.

Я ще поспала, за дві години прокинулася, як огірок – свіжа, бадьора і сповнена сил. Зробила висновок, що імунітет подолав бацилу, що причепилася до мене.

У неділю ми всією родиною вирушили до океанаріума. Син бабусі скинув фотки риб, що йому особливо сподобалися. Свекруха негайно зателефонувала. Почула, що ми всією сім’єю в океанаріумі, і образилася:

– До мене не приїхали, якісь покупки придумали, якусь температуру вигадали, налякали, а самі ходите, розважаєтеся, ось так я вам потрібна.

Чоловік майже десять хвилин переконував матір, що злих намірів ніхто не мав, просто так вийшло. Свекруха вирішила змінити гнів на милість, але за однієї умови – якщо ми покличемо її в гості.

Свекруха у мене своєрідна! З’їздити до неї в гості раз на пів року – це можна. Але до нас додому її пускати не бажано – поводитися не вміє.

Якось, коли ми з чоловіком були ще молодими, покликали свекруху до себе в гості до нашої іпотечної квартири. Вона планувала гостювати в нас тиждень.

У вихідні все було чудово, а коли ми приїхали з роботи в понеділок, то очманіли: шпалери в передпокої були обдерті, свекруха нарізала куплені нові шпалери. Побачивши нас, вона посміхнулася:

– Ви вчасно! Приєднуйтесь, красу наводитимемо!
Того ж дня чоловік відвіз матір на автовокзал і посадив у автобус.

Другий шанс у свекрухи був, вона його теж профукала. Син у нас був маленький, у ясла не пішов, з бабусею залишився, на її прохання. Ми повернулися додому, у свекрухи гості – її подруга з чоловіком.

Вона, нікому нічого не сказавши, покликала гостей до нашої квартири. З того часу нога свекрухи наш поріг не переступала.

Чоловік не повівся. Пообіцяв, що наступних вихідних будуть їй і онук, і внучка. На жаль, протягом тижня діти захворіли. Чоловік теж затемпературив.

– Я приїду! – рішуче заявила свекруха.
– Контактних злякалися, а хворих не боїтеся? – посміхнулася я.

– Боюся, але, як ти сама їх доглядати зібралася? Не впораєшся.
– Впораюся.

– Приїду!
– Ні. Тільки час даремно витратите. Я вас не пущу, – попередила її.

Свекруха на мої слова не звернула уваги. Приїхала. Добре, що чоловік спав, а його телефон був на беззвучному режимі.

Я на домофон відповіла, відчиняти не стала, до під’їзду спустилася. Ми посварилися, але я стояла на своєму: сказано ж було, що не треба їхати.

– Передай їм, хай морси п’ють, – свекруха вручила мені дві банки перетертої обліпихи й пішла.
– Зачекайте, таксі до вокзалу викличу. Розклад автобусів знаєте?

Таксі дочекалася, матір чоловіка в машину посадила, на прощання рукою помахала. І не ліньки їй було їхати понад годину на міжміському автобусі?

Чоловікові, коли він прокинувся, про гостя повідомила.
– Правильно, що додому відправила, – сказав чоловік.

Чоловік, син і дочка одужали. Поки вони хворіли, для мене це було нестерпно: робота, пункти видачі з нашими замовленнями, морси, бульйони, аптеки, аналізи – скрізь я бігала, все я робила. Втомилася, не передати!

Зібралися в гості до свекрухи. Свекруха вирішила помститися: сказала, щоб я вдома залишилася, мовляв, все одно мене не пустить.

– Ми тоді всі залишимося вдома, – сказав їй чоловік.
– Добре. На всіх чекаю.

З’їздили до свекрухи з ночівлею. Вона разів п’ять, напевно, бубоніла, що вона завжди рада нас бачити у себе вдома, а ми, немов у фортеці живемо, постійно в стані облоги.

– Мамо, так ми до тебе приїжджаємо, гостей не кличемо, ремонт не починаємо, без твого прохання.
– Ой коли це було? Знайшли, що згадати. Я порозумнішала, – запевнила нас свекруха.

Я вагалася. Чоловік також. Тому й надалі продовжуємо жити у фортеці. Нерви цілішими будуть! Можливо, я перегнула ціпок, але, і її від інфекції вберегли, і нерви свої не зіпсували! Чи не так?

КІНЕЦЬ.