– Подарунок має бути дорогим, не кожного разу у моєї мами ювілей, тому ми купимо їй телевізор, – вирішив мій чоловік за нас обох.

– Тетяно, ти ж не проти? І цього разу будуть родичі, тому і тобі треба піти, уважити маму.

Я б краще погодилася на те, щоб купити два телевізора, ніж йти до свекрухи. Вона не злюбила мене з самого початку, ми з чоловіком вже 5 років разом, але нічого не змінилося у наших з нею стосунках.

Добре, що хоч ми окремо живемо, і не перетинаємося часто. Моєму чоловікові у спадок дісталася невелика квартира від бабусі, і саме цим мені свекруха і докоряє, що я до них без нічого прийшла, і на все готове. Так вона називає ту стару однокімнатну квартиру без ремонту.

Я і справді родом з невеликого села, і приїхала в місто, щоб змінити своє життя. Зустріла Вадима, закохалася, і лише з цієї причини вийшла за нього заміж, і аж ніяк не через квартиру.

У мене є гарна робота, я добре заробляю і відкладаю гроші для того, щоб купити з часом більше житло. А от Вадиму з роботою не щастить, він останні пів року сидить вдома і грає ігри, обіцяючи, що скоро знайде роботу і ми заживемо.

Свого чоловіка я любила, тому і вірила йому. Але те, що сталося у свекрухи на дні народження, повністю змінило наше життя. Мама чоловіка аж ніяк не зраділа, коли побачила мене у себе на порозі, і це при тому, що ми їй в подарунок принесли телевізор за 17 тисяч гривень, і куплений він був виключно за мої гроші.

Коли за столом ситуація почала загострюватися, я пішла на кухню, начебто робити чай гостям. І почула розмову мого чоловіка з його мамою.

– Ти досі з нею не розлучився? Синку, навіщо ти її сюди привів? Сподіваюсь, ви не збираєтеся заводити дітей? Ти вартий кращої, – не вгавала свекруха.

– Мамо, я все і сам знаю. Але поки я не працюю, Тетяна мене забезпечує. Де я ще таку знайду? А коли влаштуюся на роботу, то відразу подам на розлучення, – впевнено заявив Вадим.

У мене чашка з рук випала, я тихенько пішла до дверей, взула кросівки, і вибігла на вулицю. За сльозами я не побачила чоловіка, який йшов навпроти, тому влетіла прямо в нього і упала.

Він поспішив допомогти мені піднятися і коли запитав, чи зі мною все в порядку, я впізнала голос Максима, який був другом мого чоловіка.

Він запитав мене, що я сама ввечері роблю на вулиці і чому плачу, а я замість того, щоб йому щось відповісти, ще більше розплакалася.

Максим запросив мене на каву в сусіднє кафе, і ми весь вечір з ним проговорили. Я його запитала, як у нього склалося життя, бо після нашого з Вадимом весілля він кудись пропав на 5 років.

Виявилося, що Максим досі не одружений, і коли я його запитала – чому, він відповів, що не знайшов нікого, подібного до мене.

На цих словах він зашарівся, та і я теж, бо добре пам’ятаю нашу першу зустріч, я сподобалася їм обом, але вибрала Вадима і вийшла за нього заміж. А Максим тоді від нас віддалився, щоб не заважати нашому щастю.

Ввечері я повернулася додому, чоловік сидів за комп’ютером, і навіть не спитав, чому я так швидко пішла і де я була. Зранку я так само тихо, без сцен, зібрала речі і сказала чоловікові, що ми розлучаємося.

Він не просив мене залишитися, але попередив, що я пошкодую, і що якщо я надумаю повертатися, назад він мене не прийме.

З Вадимом ми зустрілися через рік. Я гуляла з колясочкою і Максимом, який став моїм чоловіком, а Вадим ішов з своєю мамою. Вони скоса глянули на мене, і пішли. Я лише почула слова колишньої свекрухи: “Вона тебе не варта, ми тобі кращу знайдем”.

Ну що ж, нехай шукають, і нехай їм щастить. Я на них навіть не тримаю зла, бо завдяки свекрусі я знайшла своє щастя, своє справжнє щастя.

Джерело