– Ти знов на ринок ходила, мамо? Ну навіщо тобі стільки всього? – картає мене моя молодша донька, у якої я зараз живу.

– Та я ж лише собі тапочки на літо купила, от і все, – виправдовуюсь я наче школярка.

– Могла і щось із старішого взуття підшукати, не обов’язково було витрачати 500 гривень, у нас і так грошей обмаль.

Чути таке від доньки мені дуже прикро. Адже поки я була в Греції на заробітках, і висилала дітям гроші, у них не виникало бажання на собі економити.

Дві мої доньки збудували собі будинки за ті євро, що я висилала, адже я на заробітках була 21 рік. Поїхала однією з перших з села, бо мала дві доньки і не мала чоловіка, отже розуміла, що на мені лежить відповідальність їх забезпечити житлом.

Ми родом з села, доньки мої квартир не хотіли, обидві вирішили будинки будувати. Тож спершу я старшій, Олесі, допомогла. Вона якраз заміж вийшла, я висилала євро, а її чоловік, мій зять, будував.

А потім взялася допомагати молодшій, Руслані. Вона не заміжня, і будівництво її будинку рухалося повільніше, адже для такої непростої справи потрібен чоловік, господар.

Проте, основні роботи ми вже зробили, доньці навіть вдалося вже переїхати в цей будинок, але там ще багато грошей треба вкласти, щоб довести його до пуття.

Я не проти була ще працювати, але взимку я захворіла і приїхала додому лікуватися. Думала, що це максимум на місяць-два, але моя відпустка затягнулася, лікування виявилося довгим і дорогим, тож я поки не знаю, коли повернуся у Грецію, і чи повернуся взагалі.

Свій старий будинок я не облаштувала ще, там навіть води в хаті нема, бо я постійно допомагала донькам, всі гроші їм відправляла. І тепер, коли я приїхала, я змушена жити з кимось з своїх дітей.

Спочатку я поїхала до старшої доньки, Олесі. У неї будинок давно обжитий, великий, і я подумала, що там місце і мені знайдеться.

Донька не мала нічого проти, радо прийняла у мене у себе, виділила мені окрему кімнату. І все було б добре, якби не онуки. У доньки троє дітей, дівчата віком 16, 12 і 9 років.

Донька рано лягає спати, бо їй на роботу, а діти до другої ночі в телефонах сидять і шумлять, а я заснути не можу, бо моя кімната знаходиться поряд з їхніми.

Зранку я зробила їм зауваження, а моя донька замість того, щоб мене підтримати, стала на сторону своїх дівчат, а мені сказала, що діти у себе вдома і нехай роблять що хочуть.

Звичайно, що я образилася. Я ж спокою хочу. Пішла я до молодшої доньки, там хоч і не все готово, але одна кімната для мене знайдеться.

Та бачу, що Руслана не рада моїй появі в її домі, вона тільки те й робить, що рахує мої гроші – скільки і на що я потратила. Я навіть не маю права собі нове взуття на літо купити, бо донька вважає, що це розкіш.

Я знаю, чому вони зляться, я вже пів року нічого не заробляю і їм не висилаю, а ті гроші, які я привезла з собою, я витратила на лікування, і то ще треба.

А доньки мої звикли до щомісячних надходжень євро, а тепер, без них їм непросто.

Мені теж важко без грошей, якби не мій стан я б давно поїхала в Грецію. Але ще важче мені усвідомлювати, що я своїм дітям без грошей не потрібна.

Не знаю, як мені бути. Дуже сподіваюся, що я ще зможу поїхати на заробітки, і заробити хоча б собі на ремонт. Адже обидві мої доньки дали мені чітко зрозуміти, що зі мною вони жити не хочуть.

Чи я себе накручую?

Джерело