З мамою останнім часом не можна спілкуватися. Кожну розмову вона зводить до того, яка бідна сестра, і як бездумно витрачаємо гроші ми з чоловіком. Вона чомусь вважає, що якби не дитячий садок сина, то я кинулася б допомагати сестрі. Даремно вона так вважає. Її проблеми мене зовсім не стосуються.

У мене, як відомо, є сестра. Ми з нею двійнята, але крім батьків та дня народження в один день нас не пов’язує нічого. Марина, так звати сестру, за життя все отримувала легко, за “гарні очі”. Мені ж доводилося вгризатись у це життя зі шкільних років.

Я не була такою комунікабельною, не мала здатності швидко вбирати інформацію. Сестрі було достатньо послухати на уроці, і домашню роботу можна не робити. А мені доводилося кипіти над підручниками, щоби не скотитися на трояки.

Марина дуже швидко зазірлася. Мама підтримувала цю зірковість, постійно ставлячи сестру за приклад і знецінюючи мої успіхи. Сама Марина замість того, щоб якось допомагати мені, намагалася якомога болючіше вколоти, зачепити. Вона й так виграшно виглядала, а на моєму тлі взагалі сяяла.

Те, що все саме падає їй у руки, не пішло їй на користь. В університеті вона не доучилася, завагітнівши на третьому курсі та вийшовши заміж за одногрупника.

Один декрет у неї плавно перетік у другий, і ось зараз їй двадцять п’ять років, двоє дітей, відсутність освіти, лінивий чоловік та маленька зарплатня.

Я ж, звикнувши зі шкільної лави старанно працювати, вже зараз начальник відділу. У цій фірмі я працюю з вісімнадцяти років, навчалася на заочному, одразу застосовуючи теорію на практиці. Чотири роки тому вийшла заміж та народила дитину.

У нас із чоловіком гарний дохід, який дозволяє нам багато чого собі дозволяти. Наприклад, водити сина у приватний дитячий садок. Саме це і стало каменем спотикання.

Мама і раніше намагалася мене агітувати допомагати сестрі, але в мене такого бажання не виникало. Я ще якось намагалася допомагати їй грошима, але потім зрозуміла, що це бездонна діжка і перестала.

Ось коли вона у своєму хисткому становищі пішла до другого декрету, тоді я і перестала їй допомагати. Ми якраз із чоловіком тоді вирішили взяти іпотеку на більшу квартиру.

Для мами пояснення, що грошей немає, тому що іпотека була цілком переконливою. Скільки ми з чоловіком заробляємо, вона не знає, тож тема допомоги сестрі не випливала. Періодично мама якось просила допомогти сестрі, але це були разові акції. Але коли вона дізналася про приватний дитячий садок, то зрозуміла, що не останні гроші ми на це віддаємо, і почала мене соромити.

– Я тут подивилася, скільки цей ваш приватний садок коштує. Слухай, ти збожеволіла такі гроші на вітер викидати? Ходили б у звичайний. А як така багата, то краще б сестрі допомогла, – наскакувала на мене мама.

Я терпляче пояснювала, що у звичайному дитячому садку дитина вічно хворіла, доводилося наймати няню. Мама працює, а коли не працює, то допомагає сестрі. А свекруха живе далеко. Тому і було вирішено, що простіше влаштувати дитину у приватний садок. Там і групи менші, і вихователі уважніші, і додаткових занять більше.

Мама не відставала і щоразу порушувала цю тему. Знову почалися прохання дати грошей сестрі на те, на се. Я вже не витримала і сказала, що сестрі нічим не зобов’язана. У неї на руках були всі карти для того, щоб збудувати кар’єру та жити приспівуючи, але вона сама обрала свій шлях. Так нехай тепер і слідує за ним. А я свої гроші витрачатиму на свою сімʼю, я для цього їх і заробляю взагалі.

Мене звинуватили в тому, що я все життя сестрі заздрила, а тепер просто впиваюся тим, що вона має тимчасові труднощі. Заздрила, не сперечаюся. І було чомусь заздрити. Але зараз я не впиваюся її проблемами. Мені шкода і прикро, що сестра так бездарно витратила свій потенціал.

Але те, що мені її шкода, не говорить про те, що я буду звалювати на себе турботу про її життя та потомство. Якби я бачила хоч якесь бажання з її боку змінити своє життя, я, швидше за все, допомогла б, але я його не бачу, а пускати гроші на вітер не хочу.

КІНЕЦЬ.