У нас звичайнісінька середньостатистична сім’я. Я працюю музичним керівником у дитячому садку, чоловік – водієм на підприємстві. Є дванадцятирічний син. Живемо у власній квартирі, яка дісталася чоловікові від його бабусі, тож з іпотекою чи зніманням у нашій родині проблем немає.

Щодо їжі, то у нас теж все по-простому. Обов’язково готую перше та друге, найчастіше відразу на кілька днів.

Наприклад, борщ та макарони по-флотськи. Або вермішелевий суп із куркою та плов. Солодке зазвичай купуємо, випічкою я ніколи не займалася, метушня з мукою – це не моє. Хоча млинці та оладки смажу.

Донедавна все влаштовувало, принаймні, я так думала. Чоловік взагалі ніколи не був примхливим у цьому плані, їсть усе. Тим більше, що готую я реально смачно. Але нещодавно у нашому холодильнику стали з’являтися чужорідні продукти, які урізноманітнювали меню нашого сина.

Саме сина, бо ми до цих продуктів доторкнутися не можемо, адже Владик їх купує за власний кошт.

Як у кожної дитини, у неї є свої накопичення, це те, що ми даємо на дрібні витрати, плюс щось від бабусь та дідусів, а ще подарунки на свята та день народження, які Влад теж воліє отримувати у купюрах.

Наш син людина відповідальна і ощадлива, а ще він дбайливий і добрий, ми самі виховали його таким. І якщо нам потрібні невеликі гроші, наприклад, щоб купити хліб чи щось ще до столу, він завжди купує це власним коштом.

Зрозуміло, потім повертаємо йому витрачену суму, часто, як ми сміємося, із відсотками.  Але останнім часом нас стало дивувати те, що наш хлопчик вирішив купувати собі додаткове харчування.

Наприклад, копчену грудинку, різні паштети (він їх дуже любить) або якусь ковбасу. У принципі нічого такого в цьому немає. Гроші його і він витрачає їх, як хоче. Це нормально.

Здивувало нас із чоловіком інше: Влад став підписувати свої продукти та загортати їх так, що завжди можна зрозуміти, брав їх хтось крім нього чи ні. Спочатку ми з чоловіком посміялися з цього і запитали сина, навіщо він це робить. На що отримали таку відповідь:

– А чому вас це дивує? Я вже сто разів купував чіпси чи цукерки та з’їдав їх сам. Тепер хочу паштету.

– Ну гаразд, а підписав-то навіщо? – продовжували допитуватись ми.

– Бо це мої продукти. Я планую, що їстиму, заздалегідь. Ось мені цієї баночки паштету вистачить на два рази: повечеряю та поснідаю ним, – спокійно обстоював свою думку Влад.

– Чекай, – не зрозумів його чоловік, – а макарони з котлетами і борщ ти що, їсти не будеш?

– Буду. Але ж вони загальні, мама готує на всіх. А це мої продукти, – щиро дивувався нашому подивові син.

– Ну з цим все ясно, – кивнула я. – Скажи тільки, навіщо ти їх підписуєш? Щоб ми не брали?

– Так, – цілком серйозно відповів нам Влад. – Якщо ви захочете, спитайте мене, я сам дам вам, я ж не жадібний. А просто так брати не треба, я розраховую, що в мене щось є.

На цьому наша розмова закінчилася. Ми з чоловіком самі посміялися з незвичайних підходів сина до питань харчування, а потім вирішили порадувати своїх близьких: батьків та друзів.

Але ж нас ніхто не підтримав! Навпаки, всі почали стверджувати, що ми дурні, бо не бачимо очевидних речей.

– Він вам у старості та води не подасть! – кричало старше покоління родичів.

– Ми б ніколи не змогли жити немов у гуртожитку, як ви! – обурювалися наші ровесники.

– Ремінь йому дати треба, щоб забув, як від батьків продукти ховати! – наполягала чоловіча половина рідні.

– Так і ти борщ підписуй і позначки став, хто скільки з’їв, – навчали жінки.

Зрозуміло, ні перше, ні друге, ні третє ми робити не стали. Наш син навчається жити в суспільстві та відстоювати те, що належить особисто йому. Мине зовсім небагато часу, він житиме окремо і ця навичка йому обов’язково знадобиться.

Звичайно, ми з чоловіком добре подумали, перш ніж дійти такого висновку. Але саме він здається нам єдино вірним.  Адже нам теж не сподобається, якщо на роботі хтось без дозволу візьме наш ланч-бокс, хіба не так? Чому тоді дитина не може зробити те саме?

Безперечно, ми можемо купувати йому те, що він хоче поїсти, але часто це бувають миттєві бажання, які передбачити неможливо.

Іде він із прогулянки чи зі школи, придумав, чим хоче побалувати себе, зайшов та купив. Дивно, що ніхто з наших близьких нас не підтримав. Чесно кажучи, ми зовсім цього не очікували.

КІНЕЦЬ.