Дивно якось свекруха своєму синові допомогти вирішила, дбайлива мати, блін. Мене жене з декрету виходити, мовляв, її хлопчику тяжко сім’ю одному тягти.

Каже, що мені треба виходити з декрету, щоби підставити плече чоловікові. Навіть обіцяла з онуком посидіти. Але є один нюанс – вона хоче за свою допомогу грошей.

Мама чоловіка любить розкидатися якимись геніальними ідеями. Ще під час підготовки весілля вона себе проявляла так, що в мене око сіпалося.

– Ви свого фотографа не замовляйте, економити треба! Я тітку Свєту попрошу, вона з фотоапаратом прийде, а потім трохи фотографії відредагує. Ні, це не безкоштовно, але це ж своїм, та й однаково дешевше, ніж наймати.

Для своїх тітка Свєта назвала за свою послугу таку суму, що ми вирішили все-таки запросити професійного фотографа, різниця в кілька тисяч всього була. Натомість той міг поручитися за результат.

Загалом, вся допомога, яку нам намагалася нав’язати свекруха, була трохи дешевшою, якщо порівнювати з ринком, але сильно поступалася якості.

Ще у мами чоловіка є неприємна риса характеру – вона скрізь суєт свій ніс. Начебто не стосується її це питання, але повз неї пройти не може, обов’язково висловиться, а потім образиться, коли їй скажуть, що це не її справа.

– Не треба зі мною сперечатися, я життя прожила, краще знаю, – улюблена приказка свекрухи.

Я намагалася з нею зустрічатися рідше, тому що мене її поведінка дратувала. Фарбувалася я не так, одягалася не так, вдома у мене незатишно, готую я не те, про сина її піклуюся не так.

Ось і тепер мама чоловіка влізла зі своєю думкою та пропозицією в наше життя, хоча її ніхто про це не просив, але ж вона мати, вона ж краще знає.

Я зараз сиджу у декреті з нашою дитиною. У декреті мені сидіти ще півтора року, в чому ні я, ні чоловік проблеми не бачимо.

Ми живемо в іпотечній квартирі, але живемо нормально. Чоловік отримує пристойну зарплату, якої вистачає і на платіж, і на життя.

Зрозуміло, нам доводиться у розумних межах економити, але це не критично. Ми нормально харчуємось, можемо купувати потрібні нам речі, вчасно здійснювати всі платежі. Все добре.

Але свекруха думає інакше. У її всесвіті справи такі: мій бідний чоловік надривається з усіх сил, щоб принести в будинок копієчку, а я цілими днями сиджу на дивані та плюю в стелю, періодично виходячи погуляти з дитиною.

А коли бідний чоловік приносить додому зароблені копієчки, я з диявольським сміхом у нього їх відбираю та одразу ж біжу витрачати на всякі дурниці.

Ось якось так свекруха це все собі й уявляє. Не знаю, звідки вона собі це взяла, але саме так вона все бачить – син у неї мученик, а його дружина – звичайна марнотратка.

Тому й прийшла мама чоловіка з геніальною пропозицією, яка полягала в тому, щоб я теж дурощами не займалася, а виходила на роботу. З дитиною посидить любляча бабуся.

І все було б ідеально, якби свекруха не заявила, що просто так сидіти з онуком постійно вона не буде, тому від нас потрібна зарплата.

Свекруха назвала суму, яка тисячі на чотири нижче за мій щомісячний заробіток, якщо я вийду на роботу. Виходить, що чистого доходу буде тисячі чотири, а може навіть менше, бо на дорогу теж треба буде витрачатися.

Ось і навіщо мені за три тисячі на місяць кидати все виходити на роботу, кидати дитину на бабусю? Чоловікові це ніяк не допоможе, мені теж буде без дитини некомфортно. Для чого це все?

Ми з чоловіком відмовилися від такої пропозиції. Тепер я ледарка та егоїстка, а він дурень і підкаблучник. Одна свекруха розумна та ображена залишилася.

КІНЕЦЬ.