Не просимо в неї абсолютно, живемо, квартира в мене від батька, спадкова, у чоловіка в потенціалі теж спадок буде, тож з іпотекою не станемо зв’язуватися, – розповідає Катя.

— Але як прийде мама, як побачить, що в мене щось з’явилося у квартирі або в гардеробі, так усе! Винос мозку і ниття на півгодини. Настрій зіпсовано надовго. Витрачаю свої, нужда на порозі не вартує, дах над головою є, ось, чого мені на мозок капати?

— А за що вона переживає? Що з роботою у вас щось трапиться?

— Ні, зовсім не за це. Якщо чесно, я навіть не розумію суті її претензій і побоювань, – відповідає Катерина. – Я сотні разів їй говорила, що подушку безпеки в нас із чоловіком накопичено, що півроку ми цілком проживемо, навіть якщо обидва раптом одночасно залишимося не при справах.

Днями видала приголомшливу фразу: «Подушка безпеки і накопичення повинні бути не загальними, точніше, крім загальних накопичень жінка повинна мати і свою особисту заначку. Хіба мало що…»

— Це як? Щурити гроші від сім’ї, від чоловіка і таємно складати під матрац або на секретний рахунок? – дивується подруга. – А «хіба мало що» – це що? Розлучення чи що?

Катерині 34 роки, чоловік на пару років старший, у шлюбі 7 років, у них є син, йому восени буде 6 років. Подружжя не має кредитів, боргів, обидва працюють і досить успішно, вирішено житлове питання на найближчі роки. Другу дитину Катя точно не планує, отже, місця у квартирі в осяжному майбутньому їм достатньо.

Так, було важкувато в декреті, коли чоловік працював один. Але це «важкувато» – поняття відносне. Просто тому, що вони звикли до певного рівня життя, до того, що гроші є не просто дотягнути до зарплати, а взагалі – гроші є.

Катя, приміром, легко може дозволити собі зараз купити обновку не через те, що стара річ із діркою чи вже втратила нормальний вигляд, а тому, що їй просто захотілося придбати цю конкретну шмотку (сумку, кросівки, помаду, флакончик парфумів).

— Просто так, – пояснює вона. – Порадувати себе або тому, що мені йде і хочеться. Чоловік у мене не такий шопоголік, але й він час від часу обновки собі замовляє. І синові ми речі купуємо, якщо побачили щось гарне. І в кафе можемо дозволити собі сходити, і на відпочинок поїхати на вихідні або у відпустку. Але маму щоразу це шалено засмучує, нервує і навіть бісить.

— У тебе чергова нова сковорода, – підтискає мама губи, буваючи в гостях у доньки та зятя. – А що зі старою сталося? Дірку в ній провернула чи спалила?

— Ні, просто сподобалася, зручна і красива, – відповідає донька.

І починається лекція на тему, що Катя абсолютно не думає головою, витрачає гроші бездумно, а треба бути розумнішою і завбачливішою, відкласти. І краще так, щоб чоловік не знав про заначку.

— Сьогодні чоловік, а завтра стороння людина, – каже мама, хоча в сім’ї в доньки панує цілковита гармонія і жодної напруженості у стосунках немає. – Жінка повинна мати свою, секретну заначку. Діти в більшості випадків залишаються з матір’ю. А на аліменти не дуже й виживеш. А я як не прийду – у тебе то нова куртка, то нова спідниця, то каструля, то новий крем на полиці у ванній. І не копійки все це коштує.

— Мамо, – пояснює Катя. – Ти як собі все це уявляєш? Що я таємно від чоловіка буду приховувати від нього частину сімейного бюджету? Буду складати в банку або в тебе зберігати на чорний день? У нас так не прийнято, мамо. Гроші у нас спільні, витрати прозорі, у стосунках усе добре.

— Сьогодні добре, а завтра? – не здається мама. – Якщо тобі твоя особиста скарбничка не знадобиться, я буду тільки рада. А якщо знадобиться, а її немає? Живете тільки, щоб витрачати! Подивися, як ви харчуєтеся! Це ж з глузду з’їхати, такі продукти тільки на свято в нас на столі були, а у вас щодня! Усе в нуль витрачаєте, про майбутнє не думаєте.

— Думаємо, мамо, – з досадою морщиться Катя. – Ми з чоловіком відкладаємо на майбутнє. Без фанатизму, але відкладаємо. А ти мені пропонуєш приховувати від нього свої окремі накопичення? Ось тоді, мамо, цілком імовірно, що чорний день, про який ти тлумачиш, настане в мене дуже швидко. Тому що це щурятництво, як його не виправдовуй.

Мама ростила Катю в розлученні, розлучалися вони зі скандалами, докорами, підрахунками, хто і що приніс у сім’ю, хто скільки грошей витрачає на доньку. Мама прискіпливо рахувала аліменти і буквально «вибивала» їх із колишнього чоловіка.

— І жили ми, якщо чесно, дуже скромно, якщо не сказати бідно, – згадує Катерина.

– Хоча зараз, аналізую, рахую і розумію, що гроші в мами були.

І нема чого було рядити мене в лахміття з чужого плеча, у речі від доньок родичів і подруг. І харчуватися ми могли нормально, а не економити, жуючи курку з гречкою або картоплею. І на море могли їздити. А я до 23-х років на морі була двічі: один раз мене возила бабуся, а другий раз – батько.

Не хочу я так жити. При цьому в мами і зараз, за її словами, накопичень немає ніяких. Куди все поділося за нормальної зарплати? Вона річ нову купує виключно на заміну старої, що вийшла з ладу. І мені так жити пропонується?

— Може, ти чогось хочеш? – каже подруга. – Цілком імовірно, що у мами є кошти, просто є такі люди, яким приємніше мати грошові знаки в скарбничці, ніж користуватися благами, які дають ці самі грошові знаки?

— Може й так, – погоджується Катя. – Але я до числа таких людей не належу. А збирати таємно від чоловіка особисту заначку не збираюся. Але мама неабияк нерви тріпає. Щоразу купую щось і думаю: «Ось, знову мама побачить і почне скиглити».

Що скажете? Згодні з Катею чи її мамою?

Жінка повинна мати особисті накопичення про всяк випадок, хіба мало що?

Або накопичення таємно від чоловіка – прямий шлях до цього самого «хіба мало чого»?

А самі маєте окремі, тільки свої кошти?

КІНЕЦЬ.