Сьогодні я стала свідком справжнього комедійного трилера у нашому тролейбусі. Як тільки зайшла, побачила дівчину з кавою — така собі модна леді, впевнена, що світ має крутитися навколо неї. В одній руці вона тримала чашку кави, в іншій — смартфон, на якому щось активно читала. Виглядала так, наче щойно з глянцевого журналу вийшла, де кожен кадр ідеальний, а життя має фільтр, що пом’якшує, із золотими відтінками.

Я вмостилася біля вікна, спостерігаючи за дівчиною. Тролейбус був переповнений — бабусі з важкими сумками на колінах, чоловіки з втомленими очима й кілька студентів, які старанно удавали, що їм дуже цікаво дивитися у підлогу. І ось ця пані у дорогому пальті стоїть серед цього хаосу з кавою у руках, майже ні за що не тримаючись.

Тролейбус ривком рушив з місця, і сталося неминуче — її баланс порушився. В одну мить дівчина, не втримавшись на ногах, зробила такий невдалий пірует, що чашка кави вилетіла прямо на чоловіка, який мирно дрімав на сидінні. Кришка злетіла й гарячий напій вилився йому прямо на коліна.

Чоловік підхопився весь такий червоний, наче варений рак, штани у нього були мокрі. Стоїть перед дівчиною, а та, навіть не зводить погляду зі свого телефону. Він дивиться на неї, а потім на свої ноги й обличчя його стає ще червонішим.

— Що за справи, я не зрозумів? – вигукнув він, майже трясучись від злості. – Ти що, кучерява, може, держатися будеш за поручень, га? А не зрозуміло чим займатися тут у салоні?

Дівчина зробила крок назад і глянула на нього з виразом, наче це не її вина, а витівка долі. Тримає свій телефон двома пальцями, ніби це чарівна паличка і спокійно, але з образою у голосі каже:

— А ви не кричіть на мене! Я ж не спеціально. Ви повинні мене поважати.

— Поважати?! – чоловік зірвався. – Тебе ще поважати за те, що ти мені штани облила? Може, тобі ще поаплодувати?!

У салоні всі почали сміятися. Хтось із задніх сидінь підкинув жарт:

— Ти б ще й подякував їй, що вона каву з собою принесла! Салон тепер ароматизований.

Чоловік знов повернувся до дівчини, погляд застиг на її обличчі.

— Ти що, взагалі з розуму зійшла? – гримнув він. – Це не кафешка, а тролейбус!

Дівчина кліпнула очима і розгублено пробурмотіла:

— Вибачте, я не хотіла.

Але хто б її слухав. Усі пасажири, які до цього моменту просто мовчки спостерігали, тепер почали голосно обговорювати цей інцидент.

— Ото, бач, кави їй захотілося! – засміялася одна бабуся з переднього сидіння.

— Вони всі такі зараз, – підтримав її чоловік у старому пальті. – Мізків немає, тільки фільтри у телефоні.

Але справжня драма почалася, коли чоловік із мокрими штанами раптом рішуче підійшов до водія й стукнув йому по плечу.

— Ти зупиниш цей металевий ящик чи ні? Мені ноги попекли, а ти навіть не дивишся, що в салоні коїться!

Водій, не повертаючи голови, відповів спокійно:

— Тролейбус не таксі. Каву п’єш – думай головою.

У цей момент я зрозуміла, що фінал у цієї історії буде не такий вже і простий. Чоловік з мокрими штанами глибоко вдихнув, немовби намагаючись стриматися, але потім все ж таки схопив дівчину за руку. Вона голосно та жалібно гукнула:

— Та що ви робите? Відпустіть мене!

Тут у тролейбусі з’явився рух. Хтось, намагаючись захистити бідну дівчину, викрикнув:

— Не чіпай її, бо зараз викличемо поліцію!

Інші навпаки почали підбурювати чоловіка.

— Та усе правильно, провчи її нарешті! – вигукнула та сама бабуся.

— Зараз все зніму на смартфон і ця красуня стане зіркою соцмереж, – усміхнувся студент, який до цього просто стояв у навушниках, але тепер уже дістав мобільний телефон й почав усе знімати.

Тролейбус зупинився, дівчина швидко вирвала руку з хватки чоловіка й вискочила на вулицю, залишивши мокрі сліди від своїх новеньких кросівок на брудній підлозі тролейбуса. Чоловік із попеченими штанами ще трохи постояв, важко зітхнув і вийшов на тій же зупинці. Всі почали тихо сміятися.

Джерело