Я стільки років на цю дитину чекала. Точніше, не цієї, а взагалі! – засмучена Алла. – Мені свекри постійно робили та й мої батьки ставили запитання: коли ж, нарешті?

— Ти ж розповідала, що в юності, коли ще тільки зустрічалися з майбутнім чоловіком, він говорив, що мріє про велику сім’ю, де явно буде не одна дитина? Що змінилося?

— Це питання, до речі, я чоловікові теж поставила, – відповідає Алла. – А він каже, що так, мріяв, але з часом перегорів, а тепер і зовсім зіткнувся наяву з усіма своїми мріями.

Так, дитина – це щастя. Але другого такого щастя, тим більше так скоро, він не хоче, що я повинна була думати головою про те, що так може бути. А він? Чим думав він, цікаво? Розслабився за всі ці роки невдач і всю відповідальність і провину зараз на мене спихнути намагається. А я не уявляю, як це взяти, та й піти на переривання, після стількох років молитов про дитину взагалі?

Аллі зараз 36 років, заміжня вона з 21 року, чоловік старший лише на два роки. Одружилися ще студентами через велике і світле почуття, хоча всі навколо, зокрема й свекри, були впевнені, що Дмитро веде її до РАЦСу через банальний “заліт”. Підозрювали, що спочатку молоді не зізнавалися дівчина в положенні, а потім в Алли сталося нещастя і малюка не стало, раз немає у них нікого.

— А не було ніякої дитини тоді, – сумно каже жінка. – Усі були впевнені, та й зараз, по-моєму, дехто так думає, що подальші наші безплідні роки були наслідком або переривання мого, або нещасного випадку. Але ми ж із чоловіком правду знаємо: нічого не було. Жодної разу за всі довгі 12 років.

Перший час після весілля подружжя навіть оберігалося: треба було закінчувати інститут Аллі, ставати на ноги, придбати власне житло, робити кар’єру. А через 5 років вирішили, що пора. На той час вони вже жили у своїй двокімнатній, за яку не напружуючись сплачували іпотеку, і в дружини, і в чоловіка була стабільна робота. І нічого.

Перші місяці Алла не дуже хвилювалася: буває, та й лікарі це повторювали. А потім запанікувала. Обстеження не давали нічого толком, знаходили щось дрібне, яке по суті своїй не могло стати перешкодою для дітопояви. Обстежився і чоловік – здоровий. Жінка пережила багато всього, коли чергове поглиблене дослідження показало: справа в дружині.

— І нетактовні запитання були, – згадує вона. – Ми ж навіть моїм батькам намагалися нічого не пояснювати, неприємно ж, коли до тебе буквально в труси лізуть. І підозри свекрух, і натяки сестри чоловіка, яка заводила розлогі промови, мовляв, спочатку на переривання біжать жінки, а потім хочуть вже дітей, а не виходить. Не прямо про мене говорила, але було неприємно. І промови її ж про те, що сім’я без дітей – не сім’я.

Алла зробила операцію, вірила, що вона допоможе. Не сталося. Кілька років тому стосунки з чоловіком погіршилися, думали тоді обидва, що шлюб не врятувати вже. Жінка пропонувала усиновлення, але чоловік не хотів. Зрештою, змирилися обоє, здається. Жили, працювали, наживали добро.

Тепер у подружжя є простора трикімнатна й однокімнатна, яка здається, дві машини, щоправда, друга взята в кредит. Чоловік вибився на хорошу посаду, Алла не відстала, кар’єра й у неї непогано складалася, коли неочікуване нездужання, а потім тест підтвердили: дива все ж таки бувають.

— Сказати, що ми обидва були щасливі – нічого не сказати. Чоловік плакав, я сама ридала. Носила безпроблемну, до речі, дитинку, дуже добре. Усі аналізи в нормі, стан після раннього токсикозу – теж.

У строк зʼявилася на світ здорова донька, чоловік носив дружину на руках, язик прикусила сестра, свекруха, хоч і не розчинилася в онучці (в доньки двоє дітей уже були), але все ж була рада за сина. Алла згадує, що перші місяці життя доньки чоловік і ночами підхоплювався разом із нею, і гуляти ходив гордо з коляскою.

— Пізнє батьківство – воно усвідомлене, – чула Алла похвалу на адресу чоловіка. – Тим паче таке, вистраждане. Дивись, який чоловік у тебе молодець! На роботі начальник, а будь-яку вільну хвилину прагне з донькою проводити. Дивись, розбестить.

Алла і сама намагалася бути ідеальною матусею: до року годувала її грудьми, возила до басейну і на масаж, виконувала всі рекомендації лікаря. Це ж диво після стількох років, її дитина!

А нещодавно жінка знову відчула вже знайому нудоту. Якось уже вони з чоловіком оберігалися абияк: спочатку було годування, потім… випустили це питання з уваги. Тест удома був, він виявився позитивним. І Алла зраділа навіть: буде в доньки братик чи сестричка, друге диво! У такому стані перебувала до самого повернення чоловіка з роботи. Дзвонити не стала, хотіла побачити щасливі очі чоловіка.

І не побачила. Замість цього Дмитро дивився похмуро і серйозно. Перепитав, чи точно це все, а отримавши ствердну відповідь, байдуже зауважив, що термін поки що маленький і можна безболісно вирішити непорозуміння, яке виникло. Так і назвав – непорозуміння. А на здивований погляд Алли пояснив:

— Ну от навіщо це все нам зараз знову? Я дуже люблю нашу доньку, я радий, я щасливий, що вона в нас, нарешті, тепер є. Але до другого такого щастя, тим більше так скоро, я не готовий. Не хочу. Сама подумай: візьмемо няню, ти незабаром зможеш вийти на роботу. Найважчий час уже позаду.

Ще трохи і ми зможемо відновити наші подорожі, поїдемо відпочивати. А буде ще хтось – починай спочатку? Безсонні ночі, крики, зубки, животики. Та ну, є дитина і добре. Роки вже не ті. Якби в молодості. Тоді б легше пережили. А зараз уже ні до чого. Я не готовий ділити ні з ким, крім доньки, свою любов і увагу.

— Я дар мови втратила, – зізнається Алла. – Як так? Стільки очікувань, стільки переживань було з приводу бездітності і ось, доля ще один шанс дає, а чоловік не готовий? Зразковий батько, який любить доньку до самозабуття, а ще одну дитину він сприймає як прикру перешкоду?

Сльози, сварки, спроби пояснити щось чоловікові до результату не привели. Терміни медикаментозного переривання Алла вже пропустила, сподіваючись, що Дмитро одумається. Тепер уже доведеться робити операцію. Але й на неї жінка піти просто не наважується.

Мама радить прислухатися до чоловіка і не робити наперекір його бажанню, інакше можна залишитися самій. Найкраща подруга радить просто почекати, чоловік прийме її рішення, не буває так, щоб стільки років чекати взагалі на дитину, а тут спокійно сказати: іди й позбудься її.

Імовірно, чоловік розгадав задум Алли, бо він сказав увечері:

— Якщо ти сподіваєшся, що я передумаю, то даремно. Не тягни час, фокус потім сказати, що вже пізно, не пройде. Якщо ти зробиш по-своєму, я розціню це теж. По-своєму.

Чоловік пояснив, що зробить висновки про те, що Алла не прислухається до його думки, а отже… отже він попередить орендарів і з’їде в однокімнатну. Дочці він допомагатиме, другій дитині теж, але за законом. Батьком для неї Дмитро бути не бажає, навіть у тому разі, якщо дружина вирішить її залишити.

— Це буде твоя відповідальність, запам’ятай. Я не хочу більше дітей і закінчимо цю розмову.

Жінка впевнена, одна вона теж упорається. Але навіщо це все? Вона хотіла б подарувати дитину чоловікові, в сім’ї, де такий турботливий взірцевий татко. Який сенс, якщо за фактом батька у малюка не буде. У дочки буде, а у другої дитини – ні.

З іншого боку, як жити потім із тим самим чоловіком, якщо Алла «проблему вирішить»? Як морально це прийняти і продовжити жити маленькою сім’єю щасливо: він, вона і донька?

КІНЕЦЬ.