Десять років тому у нас з’явилася донька. У нас із чоловіком не було тоді нічого. Житло винаймали, їздили громадським транспортом.

Після появи Христини свекруха сказала, що у неї прокинулась совість. Вона одружена, живе у чоловіка, а в її квартирі проживала подруга.

Рідний син житло винаймав, а подрузі дах над головою було надано безплатно. Приїхала свекруха до нас, на онучку подивитися, заразом ключі від квартири дала зі словами:

– Заїжджайте, живіть, Ніна не проти.
Ніна – та сама подруга свекрухи.

Чоловік сказав, що треба збирати речі. Чоловік працював, ми орендували житло, маленька донька – витрати, витрати та витрати.

Я не хотіла їхати в житло свекрухи, тим більше не хотіла жити з якоюсь там Ніною. Чоловік мене умовив, сказав, що це тимчасово.

Переїхали. Чоловік Ніну знав, вона до нього, як до рідного ставилася. Я Ніні відразу не сподобалася. Вона мене то ігнорувала, то лізла з порадами. Чоловік скаржився матері, питав, чи вічно Ніна житиме тут.

– У неї проблеми, будьте терпимішими. У вас будуть проблеми, вона буде до вас більш терпимою, – відповіла свекруха.

Зрештою, почалися скандали. У Ніни була кішка. Кішка гадила по кутах, бо Ніна прибирала лоток через один раз. Запах, вовна, наїзди Ніни:

– Не подобається, самі лоток прибирайте.

Ще у Ніни завжди були проблеми з грошима, бувало, що гроші, майже символічні, за кімнату вона платила свекрусі через один раз.

Ми з чоловіком оплачували майже всю комуналку і теж платили, щось на кшталт оренди, за кімнату. З нас свекруха брала на кілька тисяч менше, ніж коштувала оренда таких кімнат в окрузі.

З горем навпіл так прожили ми два роки. Христину до приватного садка відправила, на роботу вийшла. Чоловік переконував мене, що треба брати іпотеку, бо це важливо і життєво необхідно.

Мама взяла нам кредит на перший внесок. Ми з чоловіком вирушили до банку за іпотекою. Купили житло, переїхали. Спочатку туго було: іпотека, кредит, приватний садок. Але ми впоралися!

Свекруха спробувала навісити на нас комуналку за її квартиру. Мовляв, Ніні важко платити. Ніна сама хворіла, кішка хворіла, ліва п’ята хворіла… На знак подяки за ті прожиті два роки, нас попросили оплачувати комуналку!

– Я не почуваюся вдячною, – сказала чоловікові. – Нехай твоя мати сама розбирається зі своєю подругою.

Чоловік матері пояснив, що ми не маємо можливості допомагати, нам самим би хто допоміг. Витрат багато, а доходи не гумові.

Свекруха знайшла квартирантку, підселила її в кімнату, що звільнилася після нас. З’явилась у Ніни сусідка. Дівчина довго не прожила, втекла.

Ніна, на той час, взагалі, на все забила, перестала оплачувати комуналку, уявила себе власницею квартири.

Свекруха у вуха лила, щоб ми з чоловіком фінансово про квартиру дбали, адже лише завдяки двом прожитим у квартирі рокам, ми іпотеку взяли.

Стосунки чоловіка та свекрухи зіпсувалися. Чоловік лютував, що мати на нього насідає, а не на Ніну. Та й не жили ми спокійно, доки з Ніною сусідили, а свекруха робити нічого не хотіла.

Гнати подругу свекрусі було незручно! Але, коли з’явився привід, вона з радістю виставила Ніну!

Прийшли до Ніни гості, влаштували розбірки. Сусіди, поліція, безлад у квартирі. Всі живі, але був постраждалий, тож винуватцеві дали термін.

Після цих подій Ніну виставили. Свекруха квартиру відмила, ми допомогли з ремонтом, вона знайшла нормальних орендарів.

Христині дев’ять років, вона навчається у третьому класі. Бабусю, матір тата, вона бачить рідко. Другу бабусю, мою маму, донька обожнює.

Кредит, який мати брала, ми виплатили. Іпотеку будемо сплачувати ще дванадцять років. Живемо, у вус не дуємо.

Про Ніну ми не згадуємо. Зі свекрухою не ладнаємо – через квартиру. Вона хотіла, щоб її син займався розв’язанням проблем із квартирантами.

Крани, що капають, борги, збереження інтер’єру … Мовляв, свекруха його виручила, аж на два роки кімнату надала, і якщо грошей немає, то хай працею оплачує.

А ми працювали, борги віддавали, Христину виховували. У чоловіка не було жодного часу, та й бажання. Свекруха ображалася.

Так, свекруха нас виручила! Ми платили менше, ніж раніше, доки орендували. Але Ніна в сусідках… То був кошмар! Тож подяки у мене немає!

Все було чесно – свекруха отримувала гроші. Було б чесно, якби прохання розгрібати за квартирантами підкріплялося грошима. Але свекруха вважала, що ми їй винні, і досі так вважає.

Я думаю, що з лишком відплатила матері чоловіка. Христина знає, що коли вона з’явилася на світ, у нас почалися фінансові труднощі і її бабуся нам допомогла.

Це достатня подяка – гарна думка Христини про бабусю! Як ви вважаєте, ми слушно міркуємо?

КІНЕЦЬ.