— Тетяно, як ти одна до магазину дійшла? — здивувалася тітка Марія.

— Та там, матуся спить, а їсти хочу. Я її буджу, буджу, а вона не встає. Ось і вирішила нову знайти.

— Мамо, я їсти хочу — каже Тетянка, виповзаючи з-під ковдри. Підлога була холодною і вона навшпиньки пробігла на кухню. За столом спала мама. Один валянок був знятий, хустка валялася на підлозі.

— Ну, мамо — посмикала дівчинка ту за рукав. Не прокидається. Таня залізла на табурет і подивилася на стіл. Фу, тільки сільничка. А в ній сіль гірка. І ніякої каші.

— Мама — ще раз покликала вона і зітхнувши сказала — Гаразд, піду нову маму пошукаю. Може, вона мене нагодує…

Одягла колготи, штани брата. Хустку матері накрутила на голову і пальто брата одягла. Йому вже не потрібне, потонули вони торік із батьком, коли по льоду дрова везли.

Вийшла у двір, снігу намело. Спробувала лопату підняти, важка. По заметах дісталася до хвіртки, пихкаючи пролізла в маленьку щілину. А там уже легше стало. Стежки натоптали.

Вона встала посеред вулиці, покрутила головою, куди йти. Вирішила спочатку в магазин.

Потрібно поїсти перед пошуком нової мами. Хоч і любить вона свою, але та останнім часом усе забувати стала. Іноді ім’ям брата назве або як сьогодні, не погодує.

Зайшла вона в магазин. А там тітка Марія працює. Смішна така, на сніговика схожа. Уся біла, тільки замість відра великий ковпак на голові.

— Тетянко, як ти одна до магазину дійшла? — здивувалася тітка Маша.

— Та там, мама спить, а їсти хочу. Я її буджу, буджу, а вона не встає. Ось і вирішила нову знайти. Тільки поїсти мені треба, раптом довго шукати доведеться. Дайте мені цукерок — і поклала на прилавок 5 гривень.

— Вистачить?, — жінка проковтнула гіркий клубок і кивнула.
— Так. Підставляй кишеню — Задоволена Тетяна одразу засунула цукерку до рота і, шепелявлячи, сказала:

— Ну бувайте, піду я далі — Валентина похитала головою.

Бідна Ольга. Немудрено, стільки працюючи, міцно заснути. Коли чоловіка з сином не стало, вона почорніла вся.

За будь-який підробіток хапалася, аби донька ні в чому не мала потреби. Ну звідки це зрозуміти п’ятирічній дитині. О Боже, треба було затримати її у себе, там дивись і Ольга б прийшла.

Тут у магазин зайшла Зінаїда Григорівна. Колишня вчителька. Валентина і сама в неї вчилася.

За хлібом зайшла. Побачила, що Валентина місця собі не знаходить, запитала:

— Валентино, що з тобою таке? — Жінка все їй розповіла.

Зінаїда Григорівна відповіла:

— Ну що ж ти так? Не бачила, в який бік дівчинка пішла? — Валентина схлипнула — Начебто до мосту…

Не забравши хліба, літня жінка вийшла з магазину. Подивилася навколо, побачила маленьку фігуру і за нею. Захекавшись, вона наздогнала дівчинку і пішла поруч.

— І куди ти, Тетяно? — запитала вона.

— Маму нову шукати йду. Моя мені кашу не варить, удома саму залишає, не грається зі мною, а тільки плаче, — розповіла дівчинка.

— А хіба ти маму свою не любиш? — запитала Зінаїда.

— Люблю. Але раніше вона інша була. Весела, обіймала мене, гралася. А зараз постійно каже, пограй сама, я втомилася — відповіла Таня.

— А знаєш що. Ходімо до мене в гості. Я хоч і не нова мама, але за бабусю зійду. У мене знаєш скільки книжок цікавих є – запропонувала їй Зінаїда.

— З картинками? — зраділа дівчинка.

— Звісно. І кашею я тебе нагодую і чаєм напою. Ходімо — простягнула їй Зінаїда руку.

Коли стривожена Ольга прибігла до Зінаїди Григорівни, Тетянка спала, обіймаючи книжку з казками.

Ольга розплакалася, і Зінаїда відвела її на кухню і налила їй чаю.

— Дозвольте дати вам пораду. Усіх грошей ви все одно не заробите, а доньку втратите. Вона так потребує вашої ласки й любові. Якщо ні з ким залишити, приводьте її до мене. Ми з нею, здається, подружилися. Будемо вчити букви, до школи готуватися. А щодо вашого горя, ви вже мене вибачте, важко я розумію, але відпустіть їх уже нарешті. У вас он яка прекрасна донька. Зробіть так, щоб вона більше не шукала собі нову маму…

Тут прокинулася Тетянка і потягнулася до мами

— Матусю, пробач мене. Я тебе дуже люблю і не буду більше іншу шукати — Ольга обійняла її міцно.

— А більше й не треба!

КІНЕЦЬ.