– Та твоя дружина не вміє цінувати те, що їй безкоштовно дісталося, – вередувала свекруха тримаючи коробку з ножами і виделками.

– Але ж мені моя мама на придане дала нові та сучасні прибори. Тут немає стільки місця, щоб і нові положили і старі десь припрятати. Та й ці килими, які я поскручувала… куди їх дівати?

Я не встигла договорити, як свекруха покинувши кухню, влетіла в кімнату і не побачила на стіні і на підлозі килима.

– Це моя квартира, і буде в ній щось мінятися лише тоді, якщо я на це дам добро. Ви запам’ятали?

За два дні я з сином переїхала до своєї однокласниці, але за проханням чоловіка, повернулася назад.

На весілля нам мама Андрія зробила шикарний презент – подарувала квартиру своєї мами, яку вона забрала до себе через вік.

– Мені таке ніхто не дарував, тому, знайте моє добре серце.

Квартирка маленька, зі старими меблями і шпалерами. На кухні все було менш більш краще, бо свекруха пару років тому в себе міняла кухню, а стару завезла до мами.

Єдиний нюанс – по документах вона на свекруху.

– Андрійко мій єдиний синочок. Все ж рано чи пізно буде його. Це лише питання часу, який я не хочу підганяти, – засміялася вона.

Я не хотіла відразу ж все міняти, але за пару місяців, зрозумівши, що чекаю дитину, вирішила таки навести лад і викинути зайве.

Я скрутила килими, поскладала в коробки стару постіль, рушники і навіть посуд з тим золотим ободком.

– Запитай у мами, що нам з тим робити?, – сказала я чоловіку.

В ящик на кухні я вискладала свої нові виделки, ложки і ножі, які мама мені як придане дала. Все виблискувало і радувало око.

Але свекруха не забарилася.

Прилетіла вона з претензіями, чому ми господарюємо в її квартирі.

– А куди я це подіну? В мене ж немає стільки місця в квартирі. В мене ще мамині деякі речі досі в коридорі лежать. Нехай мені все так і буде, – розкручуючи килими в кімнаті сказала свекруха.

На те, що вони збирають пил, а в нас дитя скоро буде, вона і слухати не хотіла.

Вона не з тих, що щось викине чи навіть віддасть потребуючим.

Але найважче, що ти живеш в квартирі, яку тобі ніби й подарували, але нічого змінити не можеш.

Після цього дня вона до нас навідується через день, чи боронь Боже я щось та й на смітник не занесла.

Я вже і йшла з дочкою до подруги, бо сил моїх вислуховувати її претензії не було.

Але чоловік мене повертав.

Як нам бути? Як пояснити свекрусі, що подарунок є подарунок і тепер тут керувати маю я? Чи тікати від цього “подарунку” і йти на орендоване житло?

Джерело