– Тату, місцями на весіллі керувала мама. Я і подумати не могла, що вона тебе посадить за самий дальній стіл. Але там твої родичі були, тому, думаю, ти не дуже цим засмучений!, – сказала мені дочка вже після святкування.

– Ні, що ти, доню! Звісно, я не засмучений. Я в будь-якому випадку щасливий, бо в цей день виходила заміж моя прекрасна принцеска, – відповів я Лілі, але в самого на душі було так кепсько.

В мене були беззаперечні докази того, що моя дружина ходить “наліво”, але я дав Олі другий шанс, бо вона його ледь не на колінах вимолювала.

Свій роман вона визнала, але сказала, що все це лише починалося і вона швидко зрозуміла, що робить не правильно, бо в неї сім’я, я, і наша дочка Ліля. Саме через дочку я і пробачив Олю. Я хотів, щоб вона жила в повній сім’ї.

Родичі дивувалися моєму вчинку і казали, що справжній чоловік би так не вчинив, але я пробачив, про що потім все одно пошкодував.

Дружина не була така як раніше. Вона пропадала на роботі, дочкою не цікавилася. Я взяв повністю виховання в свої руки. А одного дня вона повідомила, що їде на роботу Польщу.

З тої Польщі додому вона вже не повернулася.

Дочка жила зі мною, закінчила школу, після університет. Ми ж з Ольгою розлучилися. Вона приїжджала забирати якісь документи, провідувала своїх родичів. Ми особливо не спілкувалися, лише через дочку.

І ось моя принцеса виходить заміж.

Я багато допоміг у фінансовій стороні, а також підтримував Лілю у всіх її забаганках. Ціна сукні лише чого вартувала. Я нічого не шкодував для єдиної дочки. Я дуже люблю свою Лілечку.

Та на весіллі я був дещо спустошений.

Столи були підписані і своє прізвище я знайшов в самому куточку поруч зі своєю ріднею.

Біля молодят за круглим столом сиділа моя колишня дружина з тим же чоловіком, з яким вона обіцяла порвати.

То геть чужа людина могла сидіти біля Лілі і її нареченого в цей день, а я ні.

Я не показав свого обурення, бо не хотів засмутити дочку у цей великий для неї день. Але на душі шкребли кішки.

Мало того, що Ольга не посоромилася привести цього чоловіка, так він ще й зайняв за столом моє місце.

Всі родичі ще раз для себе підтвердили, що я зробив не правильно, що давав Олі другий шанс. Вони не переставали зустрічатися і в ту Польщу поїхали разом.

Невже я не заслужив в цей день сидіти поруч з дочкою? Хтось був в такому випадку, як я повинен був вчинити? Бо я просто проковтнув образу…

Джерело