Та якби не моє весілля, Валя б до сьогодні в дівках сиділа. А тепер бач, яка пані зробилася. По курортах зі своїм Петром їздить. А ось мене з днем народження цього року навіть не привітала.

П’ять років тому я виходила заміж. Так якось склалось, що до тридцяти років ми з Валею, моєю подругою, засиділися в дівках. Були хлопці і в мене і в неї, але заміж ніхто не брав.

Коли я таки познайомилась з Іваном і в нас дійшло до весілля, Валя не відразу погодилася йти на весілля.

– Ой, що я там буду робити? Там всі парами, а я одна, – повторювала подруга.

Довгий час Валя казала на неї з місцем в ресторані не розраховувати, але потім таки сказала, що приїде.

Мені здається, що з її боку була заздрість, бо в мене вже буде чоловік, а в неї ні.

Але так вийшло, що в нас на весіллі Валя познайомилась з чоловіком. Це двоюрідний брат мого Івана. Він вже розлучений і в попередньому шлюбі має дітей, але вже дорослих.

На даний час моя Валя так зазналася, що нас і знати не хоче.

Вони їздять по закордонах і живуть в своє задоволення. Правда, дітей в них немає, але вони через це не хвилюються.

Я ж з Іваном виховую двох діток і не маємо часу сильно на відпочинки.

Недавно я свій день народження святкувала, так Валя мене навіть не привітала. Більше того, в соцмережі навіть “Вітаю” не написала.

Та якби не наше з Іваном весілля, вона б досі в дівках сиділа. Вона дякувати мені має, а Валя й зовсім від мене віддалилася.

Як мені бути? Чи варто якось налагоджувати з подругою зв’язок, чи нехай все пливе своєю течією?

Джерело