Останнім часом Григорій тільки й думав про Лізу, струнку красуню, яка прийшла працювати в його офіс. Він випадково зустрів її в коридорі й одразу щось тюкнуло його по потилиці.

– Це звідки тут така красуня, і чому я не знаю, – здивувався він, і, увійшовши до кабінету, запросив до себе заступника по роботі з персоналом, Ігоря.

Ігор увійшов і привітавшись, сів у крісло навпроти шефа, а потім увійшла секретарка з тацею, де стояли дві чашки кави.

– Привіт, Ігорю, скажи мені дорогий, звідки взялася красуня в нашому офісі? Чому повз мене?

– Як повз, ти сам підписав заяву про прийняття, пам’ятаєш я тобі казав, що у відділ продажу прийшла нова спеціалістка.

– Ааа, це яка від конкурентів прийшла до нас? То це вона? А я підписав і навіть не бачив її. А зараз зустрів у коридорі. Ну красуня, скажу я тобі прямо, – усміхався Григорій.

– Що в неї в сімейному плані, одружена, діти, скільки років?

– У розлученні, сину вісім років, але з нею не живе, виховує його її матір в іншому місті, їй тридцять років. Запитання ще є? – поцікавився Ігор

– Поки що ні, Ігорьку, поки що ні, – задумливо промовив Григорій.

Ігор зрозумів, що Ліза зачепила шефа. Вона гарна, він може й сам би не проти з нею ближче поспілкуватися, але в нього родина, кохана дружина та донька.

І на таких красунь він, максимум, може подивитися, ну поговорити, але дружині не зраджуватиме. Дружина одна, а красивих жінок довкола – повно.

А ось Григорій, його шеф, той іншого складу, й думає по-своєму. Він теж одружений, синові Артему десять років, і живуть вони з дружиною за інерцією.

Лідія про чоловіка дбає, прасує йому сорочки, готує смачно, проводить на роботу. Вона не працює, чоловік забезпечує, та він і не хотів, щоб дружина працювала, йому так зручно.

Будь-коли він може приїхати з гостями додому, звичайно попередивши приблизно за годину дружину, а стіл вже буде накритий. Лідія дуже гарна господиня. Він тільки подивиться на неї, щоб про щось попросити, вона вже знає і принесе.

Такі чоловіки, як Григорій, швидко звикають до хорошого. Вважають, що так і має бути у житті, все для них. Григорій, звичайно, дуже пристойно заробляє, має дружину та сина, але більше нічого.

Він ніколи з ними не їде у відпустку, мати з сином самі відпочивають. Він ніколи не ходив з ними до кінотеатру, не брав із собою дружину на будь – які заходи. До сауни теж не брав, там були інші жінки.

Лідія – домогосподарка. Вона розуміла, що її місце в будинку, бо так, з самого початку поставив чоловік. Так триває протягом усіх дванадцяти років, поки вони одружені.

Коли Григорій з Лідою одружилися, він був простим хлопцем і, закінчивши інститут, одружився зі скромною дівчиною. Розумів, що з Лідочки вийде гарна дружина та мати. У цьому він не схибив.

Але з іншого боку, коли його призначили на хорошу посаду, а потім він очолив офіс, у ньому щось змінилося, став зраджувати дружині, причому легко, без жодних докорів совісті.

Ігор весело дивився на шефа:

– Запав на Лізу, я давно тебе вивчив вздовж і впоперек і цей твій погляд… отже, прощавай, Лєро, на горизонті з’явилася інша, – приколювався Ігор. Лєра – це пасія Григорія на цей час.

Вони однокурсники, навчалися разом в інституті, після закінчення, розійшлися, але, п’ять років тому, Ігор дізнався, що Григорій очолює не дуже велику компанію і вирішив звернутися.

З того часу і працюють разом, працюють добре і повністю довіряють один одному. Відносини у них дружні, але, коли стосується роботи, шеф може сповна спитати зі свого заступника, але таких інцидентів практично і не було. Ігор, щодо цього, сумлінний співробітник, колега.

Ліза зраділа, коли зустрілася із Григорієм, шеф дуже подобався їй. Вона випадково потрапила до його офісу, її сусідка Ганна працювала тут же, тому й звернулася до Ігоря.

Тим більше Ганна була в курсі, що Лізі довелося терміново звільнитися після непорозумінь з дружиною директора тієї компанії.

Ліза завжди йшла напролом і домагалася чого хотіла, але тут зайшла коса на камінь. Перед нею опинилася така сама жінка, дружина директора, на якого поклала око Ліза. Вона своє не віддала, так що, Ліза напоролася на неприємність і довелося їй звільнитися.

– Нічого такий, красень, цей Григорій Романович, – подумала вона, зустрівшись з ним і привітавшись.

Вона помітила хижий погляд чоловіка, той погляд, який намітив свою жертву. – Ну, поживемо-побачимо, – сказала вона собі.

Довго чекати не довелося і, вже через тиждень, Ліза стояла в кабінеті шефа з документами, які він узяв з її рук і вдав, що уважно вивчає, а насправді думав, як запросити її на вечерю.

– Так-так Ліза, а як, щодо вечора, ти вільна? – одразу на «ти» перейшов шеф, і це від неї не вислизнуло.

– Звичайно, вільна, а що?
– А те, що я хотів би запросити тебе повечеряти в кафе, як ти?

– Я за. Зовсім не проти, – погодилася вона.

Так і закрутився бурхливий роман Григорія з Лізою, який поступово перейшов у щось більше і дійшов до того, що він пішов із сім’ї.

Ліза поставила перед фактом Григорія, що чекає на дитину. А він від радості, подав на розлучення і запропонував Лізі одружитися. У них з’явилася донька.

Закохався Григорій міцно. Він зрозумів, те, що в нього було з першою дружиною, це зовсім не було кохання. Не те що з Лізою.

Після розлучення запропонував Лідії:

– Звичайно я можу тебе залишити без усього, адже ти не працювала і в сім’ю нічого не приносила, але є Артем.

– Тому, аліменти на сина платитиму, дам тобі грошей на двокімнатну квартиру, купуй, йди працюй і живи без мене. А я з Лізою та донькою житиму в цьому будинку.

Лідія, звичайно, погодилася, бо розуміла, що з чоловіком їй не варто тягатися, все одно нічого не вийде. Купила квартиру, гроші на меблі залишилися, хоч за це була вдячна колишньому чоловікові.

Влаштувалася на роботу, і життя її кардинально змінилося, тепер вона жила заради сина. Артем образився на батька. Той, як пішов, більше не дзвонив і не з’являвся в житті сина.

А йому так хотілося, щоб він поцікавився його життям, його успіхами у школі. Лідії доводилося собі в усьому відмовляти, заради Артема.

Григорій жив із Лізою на втіху, їздили відпочивати разом, тепер він ні на крок не відпускав таку красуню від себе. Ревнував. Донька підростала, вже й у школу пішла.

Минув час. Лідія на пенсії, Артем одружився, живе з дружиною та донькою у матері. Дружина його, Олеся, з іншого міста, квартиру винаймати не хочеться, та й платити треба.

Лідія задоволена, що молоді живуть із нею. Вона допомагає, звільнила невістку від усіх домашніх обов’язків.

Часто згадує, як їй було складно після розлучення із Григорієм. Якось вона звернулася до колишнього чоловіка, щоб він допоміг сину вступити до інституту, але той відповів:

– Твій син, ось і вирішуй сама всі проблеми, у мене немає часу.

Був складний час, але нічого, впоралися. Тепер Артем дорослий, закінчив інститут і в самого сім’я, працює у великій компанії. Артем сам пробив собі дорогу.

За кілька років купив квартиру і переїхали з дружиною та донькою. З матір’ю, звичайно, добре, але своя квартира краща для всіх, хоч і жили дружно. Тепер частіше Лідія їздила до них у гості.

Григорій раніше думав, що він завжди буде таким енергійним та життєрадісним. Грошей заробляв багато, жили добре.

Час минав, уже й доньку віддали заміж, залишилися вдвох із Лізою. Григорію за шістдесят, працював, але останнім часом все частіше у нього з’являлася задишка, слабкість. Зате Лізі, ще й п’ятдесяти не було.

– Сходи до лікаря, – порадила дружина, – може, обстеження потрібно пройти.
– Може, минеться, – відмахувався він.

Але таки одного разу відвезли його до лікарні прямо з офісу. Серцевий напад. У лікарні відлежав два тижні. Лікар під час виписки порадив:

– Більше гуляйте на свіжому повітрі, не поспішайте, не нервуйте і настав час уже на пенсію піти. Досить працювати, серце може не витримати.

Лізі не сподобалися ці поради.

– Яка пенсія, хай працює, що робити йому вдома? Хоч він уже офіційно на пенсії, але хай оре.

Відносини у них, за роки шлюбу, переросли у звичку, вже не було того палкого кохання. Так, Григорій і сам розумів, що вдома йому не всидіти, нудно. Місяць працював спокійно, потім знову потрапив до лікарні з інфарктом.

Ліза особливо його не балувала, у лікарні часто не відвідувала. Найчастіше з подругою зустрічалися у кафе, відвідували виставки.

А Григорію ставало все гірше. Після виписки чоловіка з лікарні Ліза вирішила подати на розлучення.
– Ще не вистачало мені доглядати за хворим чоловіком. Треба йому, хай наймає доглядальницю.

Швидко оформила розлучення, купила чоловікові квартиру, перевезла, щоправда, найняла доглядальницю.

Григорій нічого не міг вдіяти, Ліза розгорнула бурхливу діяльність і залишила його самого. Донька з батьком також не захотіла спілкуватися.

Ось і згадав Григорій першу дружину та сина. Гроші, поки що, в нього були, але багато йшло на ліки та доглядальницю Надію. Попросив знайти сина, адресу Лідії знав, туди й відправив Надю. Просив, щоб Лідія відвідала його.

– Ваша колишня дружина відмовилася прийти. Але дала телефон сина.

Григорій зателефонував Артему і попросив допомоги, щоб він відвіз його до санаторію і побув там із ним.

– А я не маю батька, – почув Григорій гіркі слова, і не знайшов, що сказати.

Лідія з Артемом розмовляли.

– Сину, може відвідати твого батька? Залишився один, поряд з ним чужа жінка, доглядальниця. Начебто добра жінка, але рідних біля нього немає нікого. Родина його покинула.

– Мамо, а коли він нас покинув, коли нам було тяжко, він про нас подумав? Ти скільки пережила, тягла мене сама, ти теж зверталася до нього по допомогу і що він сказав?

– Так, синку, я все пам’ятаю, але треба вміти прощати. Давай завтра відвідаємо його.

Артем погодився після роботи поїхати до батька. Але вночі зателефонувала Лідії Надія та повідомила, що Григорія не стало.

Ховали Григорія син та колишня дружина. Ліза з дочкою на поховання не приїхали, якщо живий був не потрібен, а що тепер…

КІНЕЦЬ.