Як же старшому поколінню важко прийняти молодь! Я не розумію, як люди так сильно з роками змінюються, що забувають, якими самі були у 16 ​​років. Може, це просто своєрідна помста молодим за їх юний запал?

Нашому синові Артему скоро виповниться 16. Зрозуміло, що підлітковий вік – це проблема для всієї родини. Ми з дружиною, звичайно, не дуже радіємо певним трансформаціям, але обидвоє розуміємо – це як хвороба, пережити треба.

– Це ще що – наш просто огризається і в свою кімнату не дозволяє заходити, а я в його віці взагалі хотів кинути школу і на острів поїхати! – розповідаю я дружині.

– А ми з дівчатами потай на дискотеки бігали з 14 років до місцевого клубу. Моя мама й досі не знає. Батько взагалі скандали би влаштував, мабуть! – ділиться Маша своїми спогадами.

Загалом, складно, зрозуміло, але є надія, що всі ці зміни у характері та поведінці сина пройдуть через кілька років. Хоча спілкуватися з ним, звісно, ​​складно, але ми намагаємося.

Інша річ – старі батьки. Мої бодай живуть в іншому місті і бачать онука всього пару разів на рік, а от теща з тестем – під боком.

І Антоніна Павлівна, мати дружини, дуже любить Тьому в гості кликати на вихідні. Син активно погоджується – аби від нас втекти. Але щоразу повторюється одна й та сама історія – теща починає нам дзвонити чи не щогодини і скаржитися на онука.

Ось буквально минулими вихідними був випадок – тільки ми припаркували машину у торговому центрі, куди приїхали за продуктами, мені дзвонить мати дружини:

– Валентине, зроби щось зі своїм сином! Він знову зібрався з сусідом, Андрюшкою, гуляти йти. А той із поганою компанією водиться, я Тьому не пускаю! То знаєш, як він мене назвав? Маразматичкою!

– Антоніно Павлівно, відпустіть його, нехай іде на всі чотири сторони. Що ви там влаштовуєте? Йому не 11 років, ви його все одно не втримаєте, – відповідаю я.

– Ось саме, що у 11 років він був зовсім іншим! Я не впізнаю свого хлопчика! – голосить теща. – Це все ваше виховання, точніше – його відсутність. Зіпсували дитину!

– Усього доброго! – відповів я і поклав трубку.

Ще через пару годин був дзвінок вже дружині. Вона подивилася на мене, закотила очі й увімкнула гучний зв’язок.

– Що таке, мамо?

– Ваш Артем відмовляється їсти борщ та мої пироги з капустою! Притягнув свої бургери з фастфуду, а мою їжу забракував! Це просто свинство!

– Мамо, чого ти від нас хочеш? – втомлено відповіла дружина.

– Я хочу, щоб ви свого сина закликали до порядку. Скажіть йому, щоб він так не робив! – обурювалася Антоніна Павлівна.

– Він не послухає і все одно зробить по-своєму. Ну вік такий! Навіщо ти тоді його в гості кличеш, якщо всім від цього тільки одні нерви? – каже Маша.

– Справа не у віці! Ми у його роки не такі були! Просто ви йому все дозволяєте, і результат! – не погоджується теща.

– Ой, Антоніно Павлівно, ну перестаньте, – вступив я в розмову. – Підлітки за всіх часів однакові.

– Це інше! Ми хоч і пустували, але старших поважали, – пихато відповіла теща.

– Не шанували, а боялися. І я свого батька побоювався, бо він неодноразово свій ремінь брав після якихось моїх провин. А я не хочу, щоб син мене боявся, – парирував я.

– Ну, от і дочекалися! Він вам сів на голову. Ні вас не боїться, ні нас із дідом – некерований! – обурювалася мати дружини.

– То навіщо ви тоді онука щовихідних вимагаєте привозити? Якщо від його візиту – суцільний розлад? – завівся я.

– Тому що щоразу сподіваюся, що він зміниться і старших поважатиме! Зробіть щось із сином, нарешті! Поверніть мені доброго та ласкавого Артемка! – мало не плачучи, закінчила теща і кинула слухавку.

Ну, ось що їй скажеш у відповідь? Легко любити маленьких дітей, а ти пройди разом із підлітком весь його період дорослішання! Адже вона навіть не намагається його зрозуміти – тільки й чую: він повинен те, повинен це … А так справа точно не піде! Від крику та лайки бабуся йому ближче і дорожче не стане.

КІНЕЦЬ.