Ти ж бачиш, що попередній зять від нас втік, ще навіть до весілля не дійшло. Певне, через те, що ми такі бідні, – сказала мені сестра, коли подзвонила в неділю. Мені якось стало не по собі, коли Тетяна спитала, чи можна, щоб її дочка, моя племінниця, привела свого хлопця до нас. І все б нічого, але все мало виглядати так, ніби це їх будинок. – Я приїду швидше, приготую деякі страви, приберу, щоб зять подумав, що це ми такі багачі. Головне, щоб заміж нашу Тетянку покликав, а там що буде те буде. – В мене була “хвилина мовчання”

– Ти ж бачиш, що попередній зять від нас втік, ще навіть до весілля не дійшло. Певне, через те, що ми такі бідні, – сказала мені сестра, коли подзвонила в неділю.
Мені якось стало не по собі, коли Тетяна спитала, чи можна, щоб її дочка, моя племінниця, привела свого хлопця до нас. І все б нічого, але все мало виглядати так, ніби це їх будинок.
Ми з чоловіком збудували великий, двоповерховий будинок з надією на те, що хтось та й залишиться в ньому жити. Але не доля.
Старша Наталя вийшла заміж за поляка, а молодша за чоловіка з квартирою в області. Ось і лишились ми з чоловіком в тих хоромах одні.
Моя ж рідна сестра має сина і дочку. Син одружився, живе поки на орендованій з дружиною і дитиною, а ось дочці хоч вже і 35 років, але засиділася вона в дівках.
Були якісь кавалери, але затримувалися не на довго.
Ось сестра й почала хвилюватися за свою Руслану.
Живе сестра в батьківській хаті. Чоловік в неї непутящий. За весь цей час нічогісінько в хаті не робилося. Десь інші будинки з “0” будують, а чоловік сестри і готового не міг в руках втримати. Так і продовжують жити в старенькій дерев’яній хатинці, яку ще наш прадід будував.
Ось моя сестра і придумала, що кавалери всі тікають від Руслани, бо лякає їх бідність.
– Тетянка свого Влада до вас приведе? Можна? Я приїду швидше, приготую деякі страви, приберу, щоб зять подумав, що це ми такі багачі. Головне, щоб заміж нашу Тетянку покликав, а там що буде те буде.
В мене була “хвилина мовчання”, бо я не розуміла, чи сестра жартує, чи вона серйозно це придумала.
Але все ж таки серйозно. І ось в неділю має відбутися ця зустріч. Так, я дала добро сестрі, бо не хочу, щоб вона мене винила в тому, що її дочка в дівках засиділася.
Як це все буде, я не знаю і навіть подумати боюсь. Я вже вікна перемила і все в серванті. Хвилююсь, наче свою доньку заміж видаю.
Чоловік мій казав, що на цей цирк дивитися не буде, піде на ставок рибу ловити.
Як мені бути і поводитись я не знаю.
А ви б дозволили таке зробити в своїй хаті? Як мені потрібно було відреагувати? Бо чоловік просто покрутив пальцем.
– Як не її доля, то навіть царські хороми ситуацію не врятують.
А що ви скажете з цього приводу?