– Ти ж в тій квартирі прописана. Колись вона твоєю стане. Ось і повинна хоч половину мені за комунальні віддавати щомісяця, – заявила мені мама.

– А нічого, що ти сама нас з чоловіком прогнала, ще й в такий важкий час? Тепер тобі хоч за це не соромно?

Я в батьків єдина дитина. Татові від заводу виділили трикімнатну квартиру, в якій ми усі і жили мирно.

Після школи я поступила в університет, який знаходиться через дорогу від нашого будинку, тому з дому я практично не вибиралася.

Я звикла жити під батьківським крилом, тому коли вийшла заміж, то і чоловіка привела в нашу квартиру, бо мій Борис з районного центру.

Ми планували наскладати на перший внесок іпотеки і зрештою купити своє житло, але звісно, що це трапиться ні за рік, ні за два.

Але прожили ми з моїми батьками навіть півтора року.

Мама весь час шукала “ґудза”. То я не так в коридорі прибрала, то не той плин для посуди купила, то не такий борщ зварила.

Після одного випадку, коли ми з Борисом були в друзів на святкуванні дня народження, і чоловік “перебрав з біленькою”, мама розсердилася, бо Борис шумів коли повернувся, а вони вже спали.

Мені здається, що мама з татом просто чекали приводу, щоб нас прогнати з квартири.

– Ви молоді, повинні жити окремо. Ми з татом хочемо спокою. То ж, дорогі діти, шукайте собі якусь не дорогу оренду, а з нас годі.

Ми пішли і це не обговорювалося.

Мені було неприємно те, як зі мною вчинила моя мама, але я і слова не сказала, що це і моя квартира.

Ми знайшли однокімнатну за невеликі гроші і переїхали до тижня часу.

З того часу минуло три роки. В нас з Борисом народилась донечка і ми живемо в своїй квартирі, яку нам допомогли придбати батьки Дениса, але вона ще в іпотеці.

Також рік часу, як не стало мого батька. В нашій сім’ї головним добувачем був він. Незважаючи ні на що, я маму підтримувала, бо ця втрата і для мене дуже важка. Тато мене дуже любив. Я була його принцесою, яку він леліяв і беріг.

І ось після того, як мама почала жити суто на свою зарплату, їй почало не хватати.

Вона хоче, щоб я їй давала хоча б три тисячі в місяць, бо вона в свою зарплату не поміщається.

– Олю, трикімнатна квартира. За неї я віддаю половину заробленого, а ще зима і опалення попереду.

Але нічого я мамі не збираюся платити. В нас своїх питань не закритих купа.

Ось якби вона нас тоді за поріг не виставила, я б по інакшому думала. А так, сама винна.

– Не хватає грошей, поміняй роботу, або ж ще одну знайди, – порекомендувала я мамі.

Поки вона мовчить, бо образилася.

А як я повинна реагувати на її заявочки?

Джерело