– А я чого в тебе маю прибирати? Ти ж коли до мене в гості приїжджаєш, я ж тобі ганчірку в руки не кладу!

– Ну ти Катько й зрівняла. Я в тебе найдовше скільки гостювала? Три дні? А ти в мене більше місяця.

Мені так образливо, що словами не передати.

Приїхала до нас на літні канікули сестра чоловіка.

Ми живемо в селі, я в невістках, під одним дахом зі свекрухою. Виховуємо з Любомиром дві донечки.

Сестра мого брата зробилася велика пані. Живе вона з сім’єю в Києві. Приїжджає лише по великих святах. Але кожного літа вона бере сина і їде, ніби як до бабусі, моєї свекрухи.

Все їй звари, каву заколоти, прибери, подай і забери.

Ну перший тиждень я догоджала, а далі вже не хочу.

Ну якось зрозуміла, що треба помогти з посудом, чи якусь зупку зварити. А в суботу я взялась за прибирання, а вона вляглася на ліжко, як та пані.

– Не хочу тобі заважати, коли ти миєш.

– Та ти не заважай, а бери ганчірку і поможи, вже скоріше буде.

Але ця пані не така, вона ж міська.

– Ти коли до мене приїжджаєш, я тобі не даю ганчірку в руки. Я сама мию.

– Але ж ти не на тиждень до нас їдеш, а на місяць, а то і два, ще й не сама, а з сином.

Я вже їй того не говорила, але коли я їду, то сумки з продуктами везу, а вона два чемодани одягу, палку ковбаски салямі і пакетик пліснявого сиру. Ну сильно потратилася, їдучи до племінниць і мами.

– Ви собі таке не купите, бо то дорого, – каже вона, коли вручає ці “подарунки”.

Та ми не бідуємо, і можемо собі дозволити, але я краще куплю кілограмову молочну ковбасу, щоб було що їсти, бо сім’я в нас велика. І дешевше і ситніше. Але Катя цього не розуміє. Вона вважає, раз приїхала в село, то мають всі круг неї і її сина бігати.

Як поводитись правильно в такій ситуації? Свекруха ж мовчить, бо то її дочка, а в мене вже сил немає на це дивитися…

Джерело