— Міняю сина на твою квартиру, – заявила молодій дівчині майбутня свекруха.

Надія трохи побоювалася матір свого нареченого. Жанна Ігорівна була жінкою діяльною та заповзятливою. Саме ці дві риси колись дозволили їй виудити зі своїх двох шлюбів по максимуму користі. І саме на ці кошти вона відкрила кілька успішно діючих салонів краси та збудувала невеликий, але дуже затишний будинок. Словом, жінка непроста, тому дівчині здавалось, що такій сподобатись дуже важко.

— Так, Надійко, поговорити треба, – звернулась жінка до дівчини, поки сина не було поруч. – Остап дуже любить тебе, я це бачу. Я думаю найближчим часом він тобі освідчиться та запропонує стати його дружиною. Не дарма ж він нас з тобою познайомив.

— Ви думаєте? – У дівчини аж загорілися очі.

— Я знаю, що говорю. В принципі, ти мені симпатична, і здається, досить непогана. Але для того, щоб отримати такого вигідного чоловіка, як мій син, ти маєш заплатити, – впевнено заявила Жанна Ігорівна.

— Що? – Надія була настільки здивована її словам, тому спочатку подумала, що почула щось не те.

— Я сказала, заплатити. Що незрозумілого? Ти вийдеш за нього заміж й відразу станеш членом дуже забезпеченої сім’ї. Остап має велику квартиру в центрі міста, дорогий автомобіль. Він непогано заробляє. І всі гроші, що син приноситиме в сім’ю, стануть вашими спільними. Вловлюєш сенс? – Пояснила жінка.

— Ні, поки що, якщо чесно, – невпевнено відповіла дівчина.

— А потім ти, наситившись, захочеш піти від Остапа і забрати половину того, що він має. А може, й більше, якщо на той час у вас з’являться діти. Ти думаєш, я того не розумію? – стояла твердо на своїй позиції жінка.

— Жанно Ігорівно, ну що ви таке кажете! Ми з Остапом любимо одне одного. І якщо захочемо одружитися, то це буде назавжди, на все життя! – упевнено сказала Надія.

— Я знаю, що говорю. І життя знаю краще за тебе. І які у тебе запити з’являться, коли ти відчуєш смак грошей, я теж знаю! – невгамовувалась майбутня свекруха.

— То, що вам потрібно? – запитала дівчина.

— Я знаю, що ти маєш однокімнатну квартиру, яка дісталася тобі від бабусі. Так ось, люба моя, ти її оформиш на мене, – приказним тоном озвучила жінка.

— Що? Як це на вас? Квартира — це все, що в мене є! – Надія не вірила тому, що чує.

— Так, на мене. Квартира ця стане гарантом того, що ти з моїм сином не розлучишся через рік. Це буде твоїм внеском у нашу родину.

Надія була збентежена. Якщо Жанна Ігорівна зараз не жартує, а на жарт це зовсім не було схоже, то вона говорить про неможливі речі.

Дівчина продовжувала:

— Квартира мені дісталася у спадок, але в ній живуть мої батьки! Я їх не виселю нікуди.

— Ну й що? – посміхаючись сказала жінка, – нехай собі живуть. До речі, у них є своя квартира, якщо потрібно буде, нехай туди виїжджають.

Надія ледь стримувала сльози. Вона була добре вихована, тому вирішила не продовжувати цю безглузду розмову. Одягла куртку, взулася та поїхала додому.

Дорогою вона розмірковувала про нахабність майбутньої свекрухи. “Як так може бути? І звідки вона все знає про моїх родичів? Аж потім до неї дійшло, це ж Остап їй розповів. Тільки чому він тоді не сказав, що у квартирі, де я виросла наразі брат живе з дружиною і вони третього сина чекають. Куди до них у двокімнатну квартиру? Їм самим там тісно”.

Після цих роздумів, Надія вирішила поговорити з нареченим. Відкрити йому очі на сутність жадібної матері. Що це взагалі таке, вимагати у неї квартиру за свого власного сина. Кріпаки якісь!

Остап слухав її з неприхованим здивуванням. Їй здавалося, що коханий не вірить жодному її слову.

— Надю, люба моя, що ти таке кажеш? Ти помиляєшся, запевняю тебе. І, швидше за все, неправильно зрозуміла мою маму. Для чого їй твоя квартира? Ну, сама подумай, вона багата людина, – обурився Остап на розповідь дівчини.

— Тобто ти хочеш сказати, що я зараз брешу? Наговорюю на твою кришталево чесну маму? – Зі сльозами на очах промовила Надія.

— Так, саме так! Мама – найпорядніша людина з усіх, кого я знаю. І якщо я ще раз почую від тебе таке чи щось подібне, ми посваримося, – заявив Остап.

З того часу у Надії почали поступово розплющуватися очі на ту людину, з якою вона вже була готова пов’язати свою долю.

Все, що робив Остап, він заздалегідь узгоджував зі своєю матір’ю. Будь то покупка одягу або взуття, вибір ресторану для вечері, місце для відпочинку у вихідні або вибір часу для відпустки. Більше того, Жанна Ігорівна маніпулювала дорослим сином, немов підлітком, вважаючи свою думку єдино правильною. До того ж, дорослого чоловіка, який збирався будувати своє особисте життя, все влаштовувало!

З весіллям Остап поки тягне і це було очевидно. Мати не дозволяє йому одружуватися з Надією, все чекає, коли дівчина дозріє до її умов. А Надія і не збирається віддавати цій жінці свої житло. Схоже, що ці стосунки йдуть до логічного завершення. Вам так не здається?

Джерело