— Яку частку? Ця квартира мені від батьків дісталася ще до знайомства з вашим сином, – дивувалася Олена.
— Таку частку! Ремонт хто в тебе тут робив? Олексій мій! Усе, за законом частина квартири його! – стверджувала Світлана Андріївна.

— Я ось це ось усе навіть слухати не стану. Тим паче на матеріали йому тоді я гроші давала! Ви мене вибачте за грубість, але вам пора. Ідіть! – намагаючись не заплакати, випроваджувала свекруху Олена.

Олена жила життям звичайного підлітка зі звичайної середньостатистичної сім’ї.

Батьки дівчинки працювали на підприємстві, а Олена навчалася в десятому класі, і планувала після закінчення школи вступати до університету – точні науки давалися дівчинці легко.

Олена заздалегідь готувалися до вступу з репетиторами.

Світ дівчинки завалився разом з тим, як не стало її батька – чоловік раптово пішов з життя.

Матір Олени, це дуже підкосила – жінка запустила себе, пристрастилася до вживання і пережила чоловіка тільки на чотири роки.

Так до двадцяти років Олена залишилася круглою сиротою. І, незважаючи на те, що у дівчини було багато родичів, на той момент їй ніхто толком не допоміг з організацією прощання з мамою – Олена позичала гроші у друзів і однокурсників, щоб більш-менш гідно провести матір в останню путь.

А потім, щоб не загнутися з голоду і роздати борги, дівчина після пар в університеті підробляла репетиторкою з математики.

До молоденької студентки без профільної освіти та досвіду не шикувалися черги з перспективних учнів – вибирати Олені не доводилося.

З якими тільки недбайливими школярами та їхніми неадекватно амбітними батьками Олені не довелося зіткнутися!

Батьки ледарів скандалили з кожного приводу, намагалися збити ціну, а часом і зовсім відмовлялися платити за додаткові заняття.

Однією з таких матерів виявилася мати семикласника Вадима, Світлана Андріївна.

Жінка з перших занять тиснула на жалість і просила ще і ще знизити вартість уроків, а Вадик у цей час демонстрував абсолютну байдужість до предмета.

Одного дня, коли Олена прийшла до свого учня за розкладом, двері їй відчинив молодий чоловік із блакитними очима і чарівною посмішкою:

— Доброго дня! Ви – Олена? Репетитор Вадика? Проходьте, будь ласка.

— Доброго дня! Так, я прийшла позайматися з Вадимом. А ви? – відреагувала на привітання незнайомця дівчина.

— Олексій! Брат Вадима. Старший! – представився молодий чоловік, – мама затримується. Сьогодні я за неї!

— Рада познайомитися! – відповіла Олена, відчуваючи, як червоніють її щоки.

Коли Олена позаймалася з Вадимом, додому вже прийшла його мама.

— Олексію, проводи дівчину! – скомандувала Світлана Андріївна, коли Олена збиралася йти, – зараз раніше темніти вже починає, супроводжуй від гріха.

— Та не варто турбуватися! Я сама дійду, – спробувала відмовитися від виявленої турботи Олена.

— Із задоволенням прогуляюся з красивою дівчиною! – вирішив ситуацію Олексій і став взуватися.

До будинку Олени було хвилин 30 гуляючи, проте до своєї квартири дівчина зайшла тільки години через півтори – так довго вони з Олексієм розмовляли біля під’їзду.

Ця прогулянка стала початком перших серйозних любовних стосунків Олени. Ну а через рік Олексій зробив Олені пропозицію, і вони одружилися.

На той час дівчина якраз розрахувалася з боргами, які у неї утворилися у зв’язку з похованням матері.

Медовий місяць молодих закінчився, практично не встигнувши початися. Через три тижні після весілля Олексій прийшов додому з роботи – вони жили у квартирі Олени – і роздратованим голосом заявив:

— Постаріти можна в заторах! До офісу тепер доводиться добиратися по сто років. Як ти тут живеш узагалі?!

— Я звикла тут жити, – розгубилася Олена.

— А я не звик! Давай ближче до мами переїдемо? – несподівано для Олени запропонував Олексій.

— Так у нас зараз немає грошей на оренду. Не потягнемо ми поки що оренду, Олексію, – розсудила Олена.

— А навіщо нам винаймати? Продамо цю квартиру і купимо іншу поруч із мамою, – без частки збентеження відповів чоловік.

— Я не продаватиму квартиру батьків, – тут відповіла жінка, – це пам’ять, Олексію!

Олена хоч і була молодою і в життєвому плані недосвідченою, але знала, що її дошлюбна нерухомість – це її власність.

А ось якщо продати батьківську квартиру і слідом купити спільну з чоловіком, то це вже буде спільно нажите майно і, раптом що, доведеться потім ділити житло при розлученні навпіл. Так ризикувати Олена не хотіла.

Наступного дня в гості до Олени та Олексія завітала свекруха. Олена одразу ж помітила, що жінка трималася якось інакше, не так, як ще зовсім недавно – до весілля молодих.

— Тобі Олексійко запропонував у наш район переїхати? – швидко перейшла до суті Світлана Андріївна.

— Так, запропонував, – відповіла Олена.

— Ну і що ти телишся? – відверто хамським тоном запитала свекруха.

— Що? – сторопіла Олена, яка до цього не чула від Світлани Андріївни жодного грубого слова.

— Продавайте квартиру і купуйте нову поруч зі мною. Олексій не звик жити в твоєму районі. Та й жити у квартирі, де не стало твоєї пияки-матері… – насідала свекруха.

— Моя мама не була такою, як ви висловились! Вона після кончини тата зламалася, – ледве стримуючи сльози, вимовила Олена.

— Ти не виправдовуйся! Мені люди давно все розповіли, – прикрикнула на невістку Світлана Андріївна.

— Я не буду продавати цю квартиру. І більше прошу вас до цієї розмови не повертатися, – знайшла в собі сили відповісти свекрусі Олена.

Світлана Андріївна фиркнула і пішла. Олена погано її знає! Вона невістку обов’язково дотисне.

***
Олена і Олексій прожили в шлюбі півтора року. За цей час Олена закінчила університет і влаштувалася на роботу на повний робочий день.

Олексій працював на колишньому місці, але все частіше став залишатися працювати вдома в дистанційному форматі.

— Оленко, давай із лоджії кабінет зробимо? – запропонував чоловік дружині.

— Кабінет? Ну я не знаю… Я не думала про це, – не знала, як відреагувати на пропозицію чоловіка Олена.

— Ну ти не думала, а я подумав! Утеплю парапет і стіни, панелями все обшию і буде чудово! А взимку обігрівач ставити буду! – розповів про свої ремонтні плани Олексій, – у мами знайома на будівничій базі працює, за оптовою ціною всі матеріали купимо.

— Якщо недорого вийде, то можна зробити, – погодилася, але без особливого ентузіазму, Олена.

— У тебе ж є скількись накопичених грошей? Перекажеш мені? У мене зараз немає, а треба встигнути купити матеріали зі знижкою, – розвинув тему чоловік.

— Так, добре, – відповіла Олена і перевела чоловікові майже всі свої накопичення, яких було не так уже й багато.

Олексій дійсно оперативно купив усе необхідне для ремонту лоджії та взявся до роботи. Щось у нього виходило, щось ні, але так-сяк лоджію він облагородив. Хоча до кабінету цьому закутку було далеко!

***
Пара прожила в шлюбі ще рік, і за цей час стосунки між Олексієм та Оленою відверто зіпсувалися.

Чоловік все частіше то затримувався у мами в гостях, то пропадав у спортзалі.

Одного разу Олені «добрі люди» донесли, що її чоловік має стосунки з колишньою однокласницею.

З’ясувалося, що Олексій зраджував Олені і до весілля, і весь той час, що вони були одружені.

— Навіщо? Навіщо ти зробив мені пропозицію? Навіщо одружився зі мною? – ридала Олена.

— Соплі підбери. Ненавиджу твоє ниття з будь-якого приводу.

— Ну жив би з нею! Я то тобі навіщо знадобилася? Навіщо це все? – не переставала плакати жінка.

— Ти ненормальна? Чи прикидаєшся? – злився Олексій.

— Напевно, ненормальна, – подивилася Олена на чоловіка, витираючи сльози.

— Ти на себе в дзеркало подивися! Миша сіра! Ти реально не зрозуміла, що мати тоді спеціально нас звела?

Та їй розповіли, що ти дівчинка-сирота з житлом, ось вона мене до тебе і підіслала.

— Якби не квартира, я б на тебе й не глянув! – виклав усю правду Олексій. – Значить, так. Половину цієї квартири я при розлученні зажадаю собі.

І краще, люба, тобі по-хорошому виплатити мені вартість моєї частки.

Я ж і по-іншому з тобою розмовляти можу! Тобі така розмова точно не сподобається! Подумай поки що над моїми словами.

Того вечора Олена ридала. Виносити своє горе на загальний огляд вона боялася.

Їй здавалося, що засудять її, а не Олексія.

За роки після відходу батька Олена звикла бути винною у всьому перед найближчими їй людьми – спочатку перед матір’ю, а потім перед чоловіком.

Уранці, коли Олена, абияк зібравшись після безсонної ночі, одягалася на роботу, двері своїм ключем хтось відчинив.

— Значить так! У нас є всі чеки на будматеріали. І я вже проконсультувалася з адвокатом – після ремонту квартира вже не твоя, а спільна.

— Ти добровільно половину віддаси чи судитися будемо? – без жодних привітань і розшаркувань, скинувши маску доброчесності, поцікавилася Світлана Андріївна.

— Доброго дня! Звідки у вас ключ від квартири? – поцікавилася Олена у відповідь.

— Син дав. Ти тему не переводь! По-хорошому розлучатися будеш чи силоміць із тебе частку сина витягати? – продовжила своє свекруха.

— Яку частку? Ця квартира мені від батьків дісталася ще до знайомства з вашим сином, – дивувалася Олена.

— Таку частку! Ремонт хто в тебе тут робив? Олексій мій! Усе, за законом частина квартири його! – стверджувала Світлана Андріївна.

— Я ось це ось усе навіть слухати не стану. Тим паче на матеріали йому тоді я гроші давала! Ви мене вибачте за грубість, але вам пора. Ідіть! – намагаючись не заплакати, випроваджувала свекруху Олена.

— Це тобі боком вийде! Ти ще доведи, що на твої гроші матеріали куплені! Платив мій син, – кинула на прощання свекруха і пішла.

Олена й подумати не могла, що чоловік на законних підставах може претендувати хоч на якусь частку в її батьківській квартирі під час розлучення.

Однак засумніватися її змусив дзвінок із невідомого номера:

— Олена Станіславівна?

— Так.

— Мене звати Костянтин Олександрович. Я адвокат і представляю інтереси Олексія Олександровича. Олено Станіславівно, скажіть, будь ласка, чи маєте ви намір розлучитися з моїм довірителем мирним шляхом і розділити спільно нажите майно в добровільному порядку, без судових розглядів? – поцікавився невідомий.

— Розлучитися я згодна хоч завтра. А ось спільно нажитого майна у нас з Олексієм немає, – відповіла Олена, намагаючись не показувати, що вона нервує.

— У мене інша інформація. Олено Станіславівно, Ви, ймовірно, не знаєте деяких законодавчих норм і не знайомі з судовою практикою в подібних справах.

— Ми можемо через суд визнати вашу дошлюбну квартиру з урахуванням проведених ремонтних робіт спільно нажитим майном і домогтися виділення частки на користь Олексія Олександровича, – лякаюче спокійно говорив адвокат.

Олена кинула слухавку і розплакалася. Вона вже не була впевнена в тому, що її квартира тепер тільки її. І все через той злощасний ремонт на лоджії!

Минуло кілька днів. Робочий тиждень добіг кінця. Після роботи Олена зайшла в магазин, щоб купити додому якихось продуктів. Швидше за інерцією. Апетиту в неї не було у зв’язку з останніми подіями.

Олена піднялася на свій поверх і жахнулася: біля дверей до її квартири стояло кілька пар взуття. Жінка хотіла було відчинити двері ключем, але двері виявилися не замкненими.

Олена зібралася з духом і увійшла у свою квартиру. Її здивуванню не було меж: у неї вдома господарювали якісь чужі люди.

— Нам кімнату господиня здала! – побачивши Олену, пояснив якийсь чоловік з акцентом.

— Яка господиня? Я нічого нікому не здавала, – ніяк не могла усвідомити, що відбувається, Олена.

— Господиня, Світлана Андріївна, – включилася в розмову жінка.
Олена кинулася до сусідки.

Не зволікаючи ні хвилини, тітка Зіна зателефонувала дільничному – його номер у неї був записаний.

Тітка Зіна була людиною слова, з активною громадянською позицією, що вже встиг відчути на собі той самий дільничний – Євген Геннадійович.

Правоохоронець прибув на місце швидше, ніж за 10 хвилин. Ну а ще через 10 хвилин усі горе-орендарі покинули квартиру Олени.

На знак подяки за порятунок від чужих людей у будинку Олена нагодувала чоловіка вечерею. Та всю свою історію йому й повідала.

Уже наступного дня Євген передзвонив Олені й розповів, що проконсультувався зі знаючими людьми щодо її ситуації. І запевнив, що в суді у її чоловіка, якщо що, не буде жодних шансів.

Ремонт лоджії занадто незначне поліпшення квартири, щоб суд виділив навіть мізерну частку.

На цьому історія не закінчилася ні для кого. Олексій, діями якого керувала Світлана Андріївна, подав позов до Олени.

І далі були судові засідання, експертизи і знову судові засідання.

У підсумку, щоправда, Олексій залишився ні з чим. А точніше в мінус пішов – тільки на судові витрати витратився!

А ось Олена знайшла по-справжньому міцне чоловіче плече поруч – того самого дільничного Євгена.

— Не забудьте на весілля запросити! – жартувала сусідка тітка Зіна, коли бачила Олену і Женю разом.

КІНЕЦЬ.