– У вас усі один одного знають? – Здивовано запитала я, вперше приїхавши в селище до батьків нареченого.

Мене здивував той факт, що хто б нам не зустрічався по дорозі з автобусної зупинки, всі посміхалися і віталися з нами.

– Ну звичайно! У селищі мешкає не так багато людей, – байдуже відповів Женя, гордий тим, що його популярність здивувала мене.

Батьки хлопця зустріли мене з розкритими обіймами, та накрили на стіл, запросивши невідомих для мене людей.

Найдивовижніше, що всього частина гостей, що прийшли, була родичами Євгена. Інші були або сусідами по дачі, або колегами по роботі, або родичами друзів.

Я так до пуття і не зрозуміла, хто кому, та ким припадав із присутніх людей.

– Коли одружитеся вже? – Запитав незнайомий чоловік, який виявився Євгену троюрідним братом. – Будемо всім селищем три дні гудіти.

– Якщо у нас буде весілля, то тільки в місті, – сказала у відповідь я.
– Ти помиляєшся, у нас так не робиться, – захихотів незнайомець.

Я пропустила його слова повз вуха, вирішивши не сперечатися з чоловіком напідпитку.

– Живете разом? – смачно наминаючи салат за обидві щоки, поцікавилася жінка, яка раніше представилася Маргаритою Матвіївною, рідною тіткою Євгена.

– Так, – притулившись до плеча майбутнього чоловіка, відповіла я.
– Винаймаєте, чи своє житло? – продовжувала з цікавістю розпитувати мене жінка.

– У мене своя квартира. Точніше, бабусина. Бабуся з батьками живе, за станом здоров’я, – поспішно пояснила я.

– Мабуть, ще й у центрі міста? – завмерла з ложкою в руках Маргарита Матвіївна.
– Так, – зніяковіло посміхнулася я.

– Чули всі? Дівчина Євгена має квартиру! Тепер буде де зупинитися в місті! – Закричала вона на весь будинок.

Присутні підхопили її радість, та повідомили мені, що обов’язково приїдуть у гості. У цей момент я чомусь вирішила, що люди жартують і з радістю приєдналася до них.

Бачачи, як я, не на жарт, розійшлася в обіцянках, Женя грубо штовхнув мене під столом ногою.

Я злякано підібгала ноги й, запитливо дивилася на чоловіка. З погляду Жені стало зрозуміло, що йому не сподобалася ця розмова.

Однак, чим саме, я вирішила дізнатися трохи згодом, коли ми залишимося наодинці.

Наступного дня ми зібралися додому. Батьки Жені сунули нам із собою пару сумок із соліннями та вареннями.

Поки ми чекали на автобус, я вирішила запитати у нареченого, за що він штовхнув мене під столом.
– Ти багато говориш, – пробурчав Євген. – Навіщо кажеш, що рада бачити всіх у своїй квартирі?

– Що в цьому такого? – знизала плечима я. – Вони пожартували, і я у відповідь пожартувала.

Євген з несхваленням поглянув на мене і з глузуванням спитав:

– Чого ти вирішила, що вони жартують? Вони реально збираються всі приїхати. Ти знати не знаєш, у що влізла. Ми не звикли так робити.

– Як робити?
– Язиком молоти! Тобі ж вони даремно не потрібні. Що робитимеш, коли зберуться приїхати?

– Та ну, ти неправильно їх зрозумів, – посміхнулася я, не сприйнявши слова Євгена серйозно.
– Подивлюся я на тебе, коли вони всі насунуть у гості, – невдоволено пробурчав чоловік.

Близько тижня розмова на цю тему не підіймалася. Згадати про неї довелося у п’ятницю, коли Жені зателефонувала Маргарита Матвіївна.

– Ми завтра приїдемо, зустрінь нас о сьомій годині на вокзалі, або надішли адресу, – повідомила вона племіннику. – Хочемо по ваших магазинах післязавтра пробігтися.

– Чому не хочете зранку приїхати? – ніби ненароком поцікавився Євген.

-Тому, що хочемо скористатися вашою гостинністю, тим більше, що Аліна нас сама кликала, – жартома нагадала жінка.

Йому нічого не лишалося, як пообіцяти зустріти родичів на вокзалі.
– Догралася? Весело тобі було? – розгніваний Євген увірвався у ванну кімнату.

Розніжена в теплій воді, я різко розплющила очі й розгублено дивилася на Євгена.

– Тітка завтра приїжджає до нас. За її словами, я зрозумів, що вона буде не одна. Кількість людей уточнювати не став, – роздратовано гаркнув Женя.

– Навіщо? – невинно закліпала я довгими віями.

– По магазинах, та й просто вирішили скористатися твоєю гостинністю. Я передав її слова, – хитро промовив він.

– Ти не міг щось придумати? – Злякалася я. – Ой, та й взагалі, не накручуй мене! Чого я раптом панікую? Приїдуть, то й приїдуть. Це твої родичі, не виженемо ж ми їх…

Женя загадково посміхнувся у відповідь, але більше не промовив на цю тему жодного слова.

Наступного дня зранку, я побігла в магазин за продуктами. До обіду я стояла біля плити, щоб було чим нагодувати гостей.

До сьомої години вечора Женя поїхав за ріднею на вокзал. На його подив, тітка приїхала не тільки з чоловіком, а й притягла із собою двох своїх онуків.

Женю пересмикнуло від виду дітей, які були просто некерованими. Поводитися нахабно хлопчик і дівчинка стали вже в машині.

Однак, їх ніхто не осмикував і не ставив на місце. Женя відразу ж зрозумів, що молитиметься, щоб якнайшвидше настало завтра, і вони поїхали.

Доїхавши до будинку, чоловік зрозумів, що в нього нерви вже на межі. Він швидко знайшов, як викрутитися із ситуації та не конфліктувати з родичами.

Женя заявив мені, що, оскільки всім місця в моїй квартирі не вистачить, він ночуватиме в друга, з яким уже встиг домовитися.

– Ти мене одну кидаєш зі своєю ріднею? – прошепотіла я. – Тобі не здається, що це якось некрасиво?

– Ні. Ти сама їх покликала, сама й викручуйся. Я б одразу не став пускати їх, щоб потім не виганяти. Уявляю, що буде, коли й решта вирішить скористатися твоїм запрошенням, – заперечив Женя і підло втік із квартири.

Вже за годину я завила. Діти лізли скрізь і, ніяк не реагували на мої зауваження.
Звернутися до совісті Маргарити Матвіївна я також не змогла. Вона хихотіла і відмахувалася від мене.

Діти продовжували буянити. Вони лізли до шаф, викидали з них на підлогу речі й тягали їх по квартирі.

Я тільки й встигала вихоплювати у них з рук свій одяг і прибирати туди, де невгамовні діти не змогли б його знову дістати.

Насилу я дочекалася моменту, коли гості нарешті укладуться спати.

Вранці четвірка збиралася по магазинах. Перед виходом Маргарита Матвіївна залізла в холодильник і, діставши ковбасу, стала без дозволу нарізати її, та робити бутерброди.

Я спочатку хотіла обуритись, але потім вирішила, що якщо промовчу, гості швидше підуть.
Близько трьох годин у квартирі панувала тиша і спокій, але потім повернулася рідня Євгена.

– Ми тут подумали й вирішили ще на день залишитися, – заявила з порога Маргарита Матвіївна.

– Ні! – не стримавшись, випалила я. – Погостювали й вистачить. Я проти вас нічого не маю, але ваші онуки невиховані, та некеровані.

Тітка змінилася в обличчі й з пихатим виглядом дивилася на мене.

– Оце так! Оце мій племінник обрав собі наречену! – Склала руки на животі Маргарита Матвіївна. – Тобто, всім пообіцяла, а сама он що…

– Я думала, що ви жартуєте і знаєте міру гостинності, – почала виправдовуватися я.

Замість відповіді, жінка скомандувала чоловікові та онукам збирати свої речі. Через пів години вони залишили мою квартиру.

Після того, як вони пішли, я зателефонувала Євгену, але його номер виявився зайнятим. Чоловік передзвонив мені сам, за пів години.

– Вигнала-таки? Навіщо було пускати?
– Я ж не знала, що вони ще вирішать затриматись.

– З твоєї вини, мені тепер рідня виносить мозок. Говорять, що ти балаболка і з тобою не треба зв’язуватися.

– Я ось подумав і вирішив, що вони мають рацію! Увечері заберу речі! – приголомшив мене Євген.
О дев’ятій вечора Євген приїхав на таксі й, зібравши речі, зник з мого життя назавжди.

Мені дуже прикро, що чоловік, який освідчувався мені в коханні, міг так вчинити. А з іншого боку, я йому вдячна, що зробив він цей крок до одруження!

Тільки я й досі не розумію, невже моя провина була такою, що перекреслила всі почуття? Силою, не будеш милою! Ви зі мною згодні?

КІНЕЦЬ.