З чоловіком у нас давно було щось не те.

Після народження доньки я пішла в декрет, і чоловік заробляв на потреби родини сам. Грошей у сім’ї не особливо поменшало, – я і так заробляла менше за чоловіка, і 90% побутових платежів лежали на ньому.

Але з того моменту від Олексія посипалися претензії: себе запустила, донька весь час плаче, вдома бардак. Плюс не забував регулярно нагадувати, що він за все платить, і я натомість зобов’язана забезпечувати його прасованими сорочками, триразовим харчуванням та ласкою.

Я намагалася пояснити, що я взагалі цілу людину нещодавно народила, і прямо зараз ця людина важливіша за його сорочки, але куди там. На мої пропозиції хоч раз на тиждень запрошувати людину для прибирання чоловік бурчав: «А ти тоді на що? Дружина в домі має затишок наводити, а не сторонні люди!».

Донька підросла, я влаштувала її в дитячий садок, щоб самій вийти на роботу. Я сподівалася, що після того, як знову буду приносити гроші в будинок, ЛЬоша заспокоїться і все буде як раніше.

Щоправда, вечорами часу все одно майже ні на що не залишалося: доньку треба було забрати з садка, приготувати вечерю.

Олексій, виявивши ввечері на столі тарілку магазинних пельменів, а не набір із трьох домашніх страв, страшенно злився.

– Чоловік із роботи прийшов, і навіть поїсти нормально не може! Що це за фігня покупна?

– Льош, часу не вистачило. Якби ти забрав Софійку з садка, наприклад, я точно встигла б щось смачне приготувати.

– Тобто я нас забезпечую, а ти хочеш на мене ще й дитину скинути?

– У якому сенсі «скинути»? Це і твоя дитина теж, якщо що!

Після того конфлікту чоловік почав частіше затримуватись на роботі. Приходячи, щось бурчав собі під ніс, тріпав доньку по голові і сідав біля телевізора. Але чіплятися до мене майже перестав. Щоправда, і просто розмовляти теж – так, стандартні «привіт-бувай», і «як справи на роботі?». Причому відповідь його не дуже цікавила.

Для мене причина була очевидною: у чоловіка з’явилася інша. Але в мені ще теплилася надія повернути чоловіка в сім’ю і налагодити стосунки.

Я вирішила, що попрошу маму взяти до себе з ночівлею маленьку Софійку, а сама візьму вихідний, схожу на манікюр, прогуляюся по магазинах, купить гарний халатик, а ввечері приготую романтичну вечерю. І ось тоді чоловік зрозуміє, що був неправий, закружляє мене в обіймах, і всі негаразди будуть забуті.

Однак, все пішло не за планом. Точніше, на манікюр я, звичайно, сходила, і халатик знайшла красивий.

Та коли повернулася додому, зрозуміла, що мені зараз зовсім не хочеться стирчати біля плити, чаклуючи над фірмовим рагу, і гадати, чи прийде Льошка вчасно, чи знову з’явиться ближче до півночі, і нікому не потрібна смачна вечеря охолоне, а сирна нарізка засохне.

Найбільше мені хотілося прийняти ванну з піною – після народження доньки я жодного разу не лежала у ванні: це забирало надто багато часу. Максимум швидкий душ і бігти, бігти.

А потім я подивилася б улюблений фільм від початку до кінця, і щоб ніхто не бухтів над вухом, і не доводилося постійно схоплюватися, перевіряючи, як там Софійка.

Так я і зробила. І сиділа, загорнувшись у теплий халат, на дивані з ноутбуком, коли в замку закрутилися ключі.

– Не зрозумів, а де їжа? Чим ти весь день займалася?

– Вирішила себе порадувати і взяла вихідний, – знизала я плечима.

– Вихідний вона взяла! Втомлюєшся, чи що?

– Так, Льош, втомлююся. Я взагалі і за дитиною стежу, і працюю, як і ти. Мені іноді причесатися часу не вистачає. Можна мені хоч іноді виділити день на себе?

– Та я помітив, що ти запустила і себе. Знаєш, решта жінок якось встигають і працювати, і себе не запускати. І вдома у них завжди чисто, а не як у нас, і наготовлено смачно. Ось у мене на роботі… – Олексій осікся.

І я зрозуміла, що не врятували би ситуацію жодна романтична вечеря та вечір удвох. Чоловік вже давно всіма думками там, вдома у «ідеальної жінки», яка, звичайно, зовсім не така, як я, а в усьому мене перевершує.

– Що в тебе на роботі? Дай вгадаю: бездоганна жінка без дітей, доглянута і невтомлена? – запитала я. – Ну, так давай, йди до неї. Не затримуватиму тебе.

– Ось і піду, – Олексій вліз у черевики, накинув пальто та й пішов. А я стала додивлятися фільм.

Думала, буду плакати. Але ні сльозинки не вдалося вичавити. Тому що я відчувала лише полегшення. Ніхто більше не бухтітиме, яка я погана дружина, мати і господиня. Подруг зможу в гості кликати, коли захочу. Софійка більше не буде на наші суперечки дивитися.

Тільки злюся на себе, що так довго на все це очі заплющувала, намагалася щось виправити. Думала проблема в мені.

Я подала на розлучення. Колишній чоловік боровся за кожну річ у нашій спільній квартирі. Але все це вже позаду.

Я записала Софійку на танці, а в них і доросла група є. То тепер раз на тиждень після роботи ходжу танцювати. Пофарбувалася в рудий, як у студентські роки. Усміхаюся собі в дзеркалі.

Так, я втратила статус заміжньої жінки, але отримала дещо важливіше – саму себе.

Джерело