– Тобі rрошей не вистачає, ти й міняй роботу, – запропонував мені чоловік

Чоловік відмовляється міняти роботу, каже, що його й так усе влаштовує. Ще б пак – працює на своє задоволення, не напружуючись, але й заробляє копійки. А мені сказав, що якщо мені грошей не вистачає, то саме я маю міняти роботу. Але я й зараз заробляю вже більше, ніж чоловік.

У нас із чоловіком немає стану критичної бідності. Живемо у моїй квартирі, яку мені після закінчення університету віддали батьки, а я до заміжжя встигла зробити ремонт. Машини немає, та й не буде, ми з чоловіком обидва не фанати водіння і за кермо не сядемо.

Живемо на свої кошти, ні в кого не позичаємо.

Я займаюся кадровим діловодством, веду відразу кілька фірм, на щастя тепер є така можливість. Працюю з дому, іноді приїжджаю в офіси своїх роботодавців. З однієї фірми дохід виходить невеликий, але в мене їх три, а іноді й чотири виходить. Ось із кожної по копієчці – виходить на місяць пристойна сума.

Але пристойна вона лише на перший погляд. Так, на життя вистачає, але лише на необхідний мінімум. Тим більше, що зарплата чоловіка під час формування сімейного бюджету особливої ​​погоди не робить. Отримує чоловік гнітюче мало. Але працює на улюбленій роботі, де в нього обов’язків майже немає.

Чоловік туди влаштувався ще студентом. Після отримання диплома залишився там же, навіть одержав посаду начальника відділу. Але цей відділ складається з нього і ще одного співробітника, який приходить на роботу тільки при необхідності. Займається чоловік по суті тим, що людям похилого віку допомагає розібратися в комп’ютерній премудрості.

За фактом він весь день сидить в інтернеті, в ігри грає, зрідка ходячи кабінетами, коли є заявка на допомогу. При цьому якщо проблема щодо самої техніки, то викликається той єдиний співробітник. Решту часу чоловік наданий сам собі.

Установа бюджетна, роботи там небагато, зарплата маленька. Та й нема за що там платити. Якби це була нормальна фірма, то давно б його посаду скасували.

Коли ми тільки одружилися, я думала, що це просто один із трудових етапів. Ось зараз чоловік почне шукати нову роботу, ось зараз, ось-ось вже. Але три роки позаду, мій дохід зріс і істотно перевищив дохід чоловіка, а той навіть не думає рухатись. Йому на дві тисячі зарплату проіндексували, от і все.

Як я казала, живемо ми у моїй квартирі. І тут вже потрібно освіжити ремонт. Свого часу я його робила з дуже обмеженим бюджетом і лише через те, що без ремонту в цій квартирі жити було неможливо. А тепер треба було б зробити вже ґрунтовно. Десь шпалери затерлися, десь лінолеум задерся, загалом, настав час.

Але на це потрібні гроші, яких у нас немає, тому що по суті заробляю одна тільки я. Зарплата чоловіка йде йому на проїзд, оплату мобільного та якісь особисті потреби. Іноді може продукти додому купити, але це все.

Мої розмови з ним, що йому варто пошукати нову роботу, закінчувалися його глибокодумним “угу”. Але дій за ним не було. Я вже сама почала шукати відповідні вакансії та скидати чоловіку. Спершу він просто мовчав, а потім почав нервувати.

– У мене є робота, навіщо ти мені це скидаєш?
– Я кажу, що тобі потрібно змінити роботу, щоб ти почав отримувати нормальну зарплату.
– Я не збираюся цього робити, мене й так все влаштовує. Якщо тобі грошей не вистачає, ти й міняй роботу, – запропонував він мені.
– Ти розумієш, що це не вирішить проблеми? А якщо я в декрет піду? Ми тоді голодні й холодні будемо, бо твоєї зарплати навіть на найнеобхідніше не вистачить.
– Ти все як завжди перебільшуєш – скривився чоловік.

За його словами, у нас все гаразд із фінансами, а всіх грошей не заробиш. Я почала загинати пальці, на що нам потрібні гроші просто зараз, але чоловік мене перебив.

– Ремонт у нас нормальний, це твоя примха. У декрет хочеш? Іди, нормально забезпечити сім’ю я зможу, якщо ти не вимагатимеш чогось такого. Доведеться трохи втиснутись і економити, але так усі живуть. А міняти роботу, в якій мене все влаштовує, заради твоїх примх, я не буду.

Нормальний у нас ремонт, звісно. Такий нормальний, що стельова плитка минулого тижня відвалилася. А вже забезпечувати я взагалі мовчу. Прям моя давня мрія – піти в декрет, щоб нервово перераховувати копійки в гаманці, прикидаючи, чи вистачить на кефір по акції.

Я бачу лише один вихід – розлучення. Не почуваюся захищеною, за чоловіком. Яка з нього опора, якщо він заради сім’ї не хоче ще раз напружитися. Мені дітей планува час, і я вже хочу дитину, і час іде, але як у декрет піти з таким “тилом”?

КІНЕЦЬ.