– Ти вже повернулася з роботи? А що, вже шість годин вечора? – не відриваючи очей від свого ноутбука, запитав Ігор свою.

– Ні, звісно, уже сьома година, – відповіла Тетяна та понесла на кухню два важкі пакети з продуктами.

А вже поглянувши на кухонний стіл мийку, Таня зрозуміла, що у них же була її свекруха.

Оскільки чашок в мийці брудних було три, значить, разом з матір’ю її чоловіка була ще й її рідна – тітка Марія.

– Сім годин вже? А де ж тоді ти так довго була? Я вже тут давно їсти хочу, а ще й близько нічого не готово, – сказав Ігор, не повертаючись до дружини.

– До супермаркету я заїжджала, після роботи, за продуктами, щоб тебе мати нагодувати, бо знала, що вечеряти немає чого, – відповіла Тетяна.

– А взагалі, мені потрібно з тобою поговорити.

Молода жінка увійшла до кімнати та стала за спиною власного чоловіка.

– Ти мене чуєш?

– Запитала вона в Ігоря.

– Ти ж вже закінчив свою роботу і мав би бути вільним, знову граєш в ноуті своєму ігри свої?

Ірина була налаштована серйозно дуже.

– Я давно вже хочу обговорити з тобою дуже важливе запитання: нам потрібно розлучитись, – серйозно сказала вона.

– Тетяно, давай ти спочатку вечерю приготуєш, а потім поговоримо з тобою. Я дуже їсти хочу, давай швидше вечерю, – Ігор ніби не чув слів власної дружини.

– Ні, Ігорю, ми спочатку поговоримо з тобою, це важливо для мене. Ти зрозумів, взагалі, про що я? Бо складається таке враження, що ти нічогісінько так і не зрозумів.

– Так. Ти хочеш чомусь зі мною розлучитися. Лише от я не зрозумів чому.

– Зазвичай розлучаються сімейні пари, коли щось когось не влаштовує. Ти вважаєш, що мене все в тобі має влаштовувати? Лише відверто скажи, – поцікавилася дружина.

– Так. А які у тебе ще можуть бути претензії до мене? Недобрих звичок у мене немає. По кафе та ресторанах я не ходжу, з друзями не засиджуюся, адже постійно вдома, в тебе перед очима. Та мені, в принципі, й ходити ні з ким: нерозлучних друзів у мене немає. Якщо я й виходжу кудись з дому, то лише з тобою чи з мамою. Працюю також з дому, ти мала б радіти цьому. Нормально ще й заробляю, до того ж.

– Дійсно, ну просто ідеальний чоловік. Просто мрія усіх жінок! Тим так себе розхвалив, що я й не знаю, що тобі на це сказати. Хіба ти нормально заробляєш, чоловіче?

– Так, мені на життя цілком вистачає.

– На що тобі вистачає ти кажеш? – здивувалася дружина.

– На всі мої основні життєві потреби. Я ж у тебе ніколи ніяких грошей не прошу, – переконував Ігор Тетяну.

– Добре. Ти живеш просто у моїй квартирі, тож за житло тобі платити не потрібно зовсім. Так?

– Нуу, так.

– Усі комунальні платежі за все також оплачую я сама, – продовжила перераховувати Тетяна.

– Ну зрозуміло ж, це ж твоя квартира, – голосніше вже говорив чоловік.

– Ти працюєш з дому, а я майже щодня ходжу на роботу, повертаючись додому, заїжджаю декілька разів на тиждень в магазин та купую усі продукти та інше усе, що нам обом потрібне. Плачу за це також я завжди я сама. Так?

– Це нормально, вважаю. А в нас з тобою спільний сімейний бюджет, – з усім погоджувався чоловік.

– Добре, а тепер скажи, на що тобі вистачає тоді твоїх грошей, якщо ти не платиш за квартиру, за комунальні і майже не купуєш продуктів у дім? – сердито запитала Тетяна.

– Ось минулого тижня мама мені нову куртку купила, а я їй за це гроші віддав. Потім мені потрібно було для роботи щось купити, я собі замовляв. А взагалі буває мамі трохи даю грошей, якщо їм із сестрою не вистачає на життя, вони ж пенсіонерки ти знаєш.

– Але ти мені ніколи не говорив, що мамі даєш гроші. Добре, з фінансами все більш-менш зрозуміло. Давай тоді далі. Ти працюєш із дев’яти ранку до п’яти годин вечора. Вдома ти маєш можливість відпочивати, скільки ти хочеш і коли хочеш. Але що ти робиш у цей час? Ти ж ніколи не прибереш, посуд, хоча б після себе, не помиєш, ніколи нічого не приготуєш на вечерю, щоб мені легше було.

– Але ж мені треба і відпочивати, – з нерозумінням сказав чоловік.

– Ти закінчив свою роботу о п’ятій. Я прийшла о сьомій. І ти питаєш саме мене за вечерю. Чому ти нічого не приготував? Я на роботі не відпочиваю і теж втомлена приходжу. За ці дві години ти міг би вже й у квартирі прибрати, і розвісити білизну, і вечерю приготувати хоч іноді. А ти сидиш сам голодний та чекаєш, що зараз прийде Таня і все сама швидко зробить.

– Ти, що, хочеш, щоби я ще й робив домашню роботу? Але я нічого цього не вмію, це ж зовсім не чоловіча справа. Ти ж знаєш, що мама ніколи сама мене ні до посуду, ні до пилососу, не кажучи вже про приготування їжі, не підпускала. Я таке приготую, що ми їсти не зможемо, ти сама пошкодуєш про це, – пояснив Роман.

– Як добре мати відмовки! Не вміє він. То вчися! Почнемо із сьогоднішнього дня, наприклад: хочеш їсти – йди на кухню. Я сьогодні нічого не готую. Мене мої подруги у кафе запрошували, я відмовилася, а зараз вирішила піти. Бувай, чоловіче!

Тетяна одягнулася і вийшла на вулицю.

Не встигли подруги в кафе сісти за стіл, як у Тані пролунав телефонний дзвінок. Побачивши номер свекрухи своєї, вона зрозуміла, що чоловік вже встиг поскаржитися власній мамі.

– Мамо, я зараз не можу з вами говорити, передзвоніть, будь ласка, пізніше, та й настрою немає зовсім, – відповіла Тетяна та поставила телефон на беззвучний режим.

Коли вона повернулася додому, там на неї вже чекала мати чоловіка.

– Тетяно, що ти задумала? Яке розлучення? У тебе чудовий чоловік, тобі заздрять купа жінок! Ігор весь час вдома сидить, біля тебе, працює з дому, добрий та спокійний чоловік! Чого тобі не вистачає? – сердито запитувала свекруха.

– Ви абсолютно праві, я не заперечую! Нічого з того, що ви сказали, Ігор не робить. А ви мені краще перерахуєте, що він робить чи хоча б може робити для сім’ї, для мене самої, як це для нього роблю я?

– Він працює, – здивовано сказала мати Ігоря.

– Так і я працюю також, – відповіла Тетяна. – Але, крім цього, я ще прибираю за ним постійно, перу, прасую його одяг, тягну важкі з магазинів сумки з продуктами, готую сама, мій посуд єдина після всіх – все це я роблю для Ігоря. А що мій чоловік робить для мене?

– Ігор дарує тобі подарунки: на день народження твій, на Новий рік і на восьме березня. Я точно знаю, бо сама допомагаю йому їх вибирати.

– Тепер я розумію, чому він завжди все дешеве купує, якісь дрібнички і ніколи не купить те, що я хочу сама.

– А ти, невістко, звісно, ​​хотіла золото та діаманти? – посміхнулася свекруха.

– Зовсім не обов’язково купувати щось дороге, але те, що мені до душі. Давайте закінчувати цю розмову. Я сказала Ігорю, що дам йому два тижні, щоб він змінився, але відчуваю, що це нічого не змінить – він навіть зараз сидить до нас спиною, дивлячись у свій ноутбук. Я дуже багато часу намагалася пояснити вашому синові, що сім’я – це союз рівних людей, де одне одному подружжя допомагає і підтримує, де немає вдома лише жіночої роботи.

– Але Ігор не вміє робити те, що ти хочеш! У нашій родині господарством завжди займалися дружини, – пояснила свекруха

– А ж я не лише про миття посуду говорю. Ви знаєте, що ваш син просто навіть поняття не має, як зняти показання лічильника та оплатити квитанцію за газ та воду? Якщо він на кілька місяців залишиться у квартирі сам, він просто не розбереться ні з чим, а вам телефонувати буде. І головне – це це повністю влаштовує. А мене ні, я більше все робити одна не можу, втомилася дуже.

– Але, можливо, краще подумати добре потрібно тобі, і не варто одразу говорити про розлучення? – пояснила свекруха. – Навчи його тому, що, на твою думку, він повинен уміти робити.

– Вибачте, я намагалася, він не міняється зовсім і ніколи вже не зміниться дорослий чоловік. Тому все, я завтра подаю на розлучення, він може бути вільним, нехай іде.

Свекруха з сином мовчки зібрали його речі і вийшли за двері. Таня вже шкодувала про своє рішення, адже розуміла, що може залишитися сама.

Вона чудово знає, що завтра їй Ігор зателефонує і буде проситися назад, буде вибачатися.

Чи варто пробачити такого чоловіка і спробувати зберегти сім’ю, адже він не гуляв і не зраджував? Чи дорослі люди не змінюються і краще зараз розлучитися, ніж все сімейне життя все тягти на собі і терпіти повчання свекрухи?

Джерело