— Мамо, ну чому ти все вирішуєш за нас?

– Валерка роздратовано дивився на Ніну Петрівну.

— Тому що, я краще знаю! – категорично відповіла та.

– У мене досвіду більше!

— Ну і впроваджуй свій досвід до себе в життя! – резонно запропонував син.

– У тебе там проблем – непочатий край: вирішуй їх! А ти все прагнеш до нас пролізти. До того ж, із якимись дивними ідеями…

Тут Валерій мав рацію: мама знову запропонувала дещо, на її думку, дуже креативне. Цього разу потрібно було не збирати їм гроші на перший внесок за іпотекою, а продати квартиру батьків невістки, в якій вони зараз жили.

Так, продати – ні більше, ні менше! І купити батькам Алли однокімнатну, а молодим двокімнатну. І все буде комільфо!

І гроші на цю болісну іпотеку витрачати не доведеться! А що – гарна думка: мама поганого не порадить – усе ж таки, вік прожила! Ну, гаразд, не століття: але достатньо, щоб до її слів прислухатися!

І все це активізувалося останнім часом. Точніше, після одруження сина.

Хоча раніше теж існувало. Але було, хоча б, не так виражено. До того ж, тоді був живий тато, який усе це стримував і згладжував жартами гострі кути.

Розумному чоловікові було достатньо виразно подивитись на кохану дружину і мовчки постукати пальцем по скроні… І все: вона миттєво оговтувалась!

Але тата вже кілька років не було, а стукати синові пальцем по голові, натякаючи на неадекватність матусі, було верхом непристойності.

І вона, не маючи жодних стримуючих її рамок, розгорнулася у всій красі.

То їм потрібно було взяти кредит і терміново купити дачу: я там буду няньчити онуків!

— Який кредит, мамо? Ми на перший внесок зібрати не можемо, а ти з кредитом! – марно намагався достукатися до матері Валера.

– І яких онуків ти збираєшся няньчити? До того ж, у тебе вже є дача – будеш няньчити там!

— Там немає умов! – протестувала літня жінка.

— Ми пізніше там створимо всі умови – тоді, коли діти з’являться! А зараз тебе ж і так усе влаштовує!

Мама невдоволено морщила губи: таку цінну ідею запороли…

А поки квартирне питання було не вирішене, з дітьми вирішили почекати. І Ніна Петрівна це прекрасно знала. Але чому б не поговорити про такі приємні, з її точки зору, речі?

Як то кажуть, не помріяти вголос? Адже «візуалізацію мрій» ніхто не відміняв!

Але все це зовсім не було схоже на «візуалізацію мрій», коли ти тихо сидиш і думаєш про своє дівоче, наболіле.

А мало схожість із деяким нервуванням, чи що. І навіть, з часткою глузування: Хочу зробити на лоджії зимовий сад! Буду там пити чай!

— Роби, матусю!

— Але мені потрібно її буде утеплити, купити полиці і провести електрику! Я ж сама не можу, ти знаєш!

Він прекрасно знав. А ще він знав, що хороший син має допомагати матері! А Валерка був дуже хорошим сином.

У результаті, після своєї праці, він, раптово приїхавши до мами, виявив на утепленій лоджії засохлі квіти: вона, в черговий раз, не встигла їх полити…

А тому що їй було не до поливу: вона записалася на курси ландшафтного дизайну! І в неї були чергові заняття! Так: як зробити на дачі альпійську гірку! Це – дуже легко: тільки потрібно буде привезти туди кілька кругляків… Вона ж сама не може!

Він, звісно, привіз і кругляки. І навіть щось там викопав: за цим самим феншуєм… Але навіть феншуй не спонукав маму на подвиги.

— Мені потрібен ноутбук – хочу навчитися друкувати сліпим методом у Ворді!

— Вчися на моєму старому – навіщо тобі новий?

— Ти не хочеш матері допомогти опанувати новий для неї предмет? Це ж покращує дрібну моторику пальців рук, сприяє довгому життю і покращує когнітивні здібності!

Здається, у психіатрії це називається стрибком ідей. Але поки що все було терпимо, бо стосувалося самої Ніни Петрівни.

До речі, ноутбук він не купив – це був явний перебір: просто порадив зайнятися в’язанням – ефект той самий, а користі більше.

Мама подулася кілька днів, а потім зателефонувала з новою цінною пропозицією: Аллі потрібно було записатися на курси шиття.

— Чому саме шиття? – запитала Алла, яка відповіла на дзвінок.

— Ну, як? – щиро здивувалася свекруха. – Шитимеш собі сукні по фігурі!

— Я не ношу сукні, – намагалася протестувати невістка.

— Тому що в тебе їх немає! – резюмувала мама чоловіка.

— І не буде, Ніно Петрівно! – відповіла дівчина, якій стала набридати настирливість свекрухи.

Добре ще, що Валера був на її боці й адекватно оцінював ситуацію.

— А Ви самі запишіться на курси шиття! – запропонувала Алла розумний варіант. – Ви ж любите опановувати нове!

— А мені навіщо? – здивувалася мама чоловіка.

— Шитиме собі сукні по фігурі! Ви ж любите сукні!

По той бік екрана помовчали, а потім свекруха промовила: Ну, гаразд – я бачу, що мої поради ігнорують!

Після чого відключилася.

І ось тепер у неї з’явилася надцінна ідея, що стосується квартири сватів: усе продати й поділити.

— Ну, що, озвучили мою пропозицію? – поцікавилася Ніна Петрівна в один зі своїх візитів у сім’ю сина: вони всі разом пили на кухні чай.

— Яка пропозиція? – поцікавився сват. – Чому ми не в курсі?

— Та нічого цікавого! – швидко зорієнтувався Валерка, сподіваючись, що пронесе: він зовсім не вважав ідею продажу квартири тестя з тещею конструктивною і правильною. І, взагалі, ставився до мами, яка буквально фонтанує «цінними» думками, з певним побоюванням.

— Як це – нічого цікавого? -образилася Ніна Петрівна. – Усе дуже навіть цікаво!

І урочисто промовила: Вам потрібно продати свою трикімнатну квартиру!

Після чого подивилася на оточуючих, що означало тільки одне: Ну, як вам моя пропозиція? І не кажіть, що не сподобалося – не повірю!

Усі трохи помовчали. А потім тато невістки обережно вимовив: Як це – продати нашу трикімнатну?

— А як продають? Зазвичай! Знайти покупця! – на підйомі запропонувала Ніна Петрівна.

— Та як продавати – я знаю! Я тільки не зрозумію, навіщо це потрібно саме вам?

— Ну як, навіщо? – почала закипати мама Валерія: як же можна бути таким нетямущим! Ось у неї мізки – так мізки! – Це ж ясно! Купіть дві квартири і роз’їдетеся!

— Але ми зовсім не хочемо продавати нашу трикімнатну, – вступила в розмову Тамара Борисівна – мама Алли. – Нехай поки діти живуть із нами і збирають собі спокійно на іпотеку.

— Але це ж – вирішення питання! – гарячкувала Ніна Петрівна. – Причому, хороше! Роз’їхатися без зайвих витрат! Хіба не зрозуміло?

— Добре, – несподівано погодився Василь Тимофійович. – Припустимо, Ви маєте рацію! Тож, продавайте свою трикімнатну – у нас вони, по-моєму, практично однакові!

— Як це – продавати мою? – здивувалася свекруха.

— А як продають? Зазвичай – ви ж самі казали! Знайти покупця! Що не так? Купіть собі однокімнатну, а молодим двокімнатну: все, як Ви хотіли!

Знову трохи помовчали. А потім Ніна Петрівна з незадоволенням сказала: Так у мене там ще одна людина прописана!

Так, у квартирі був ще прописаний старший брат Валери, який давно не жив там: він жив із сім’єю в іншому місті.

— І що? – резонно відпарував сват. – Нехай і буде прописаний – тільки потім в однокімнатній! Які проблеми?

— Ну, не знаю, – уперлася свекруха доньки: таке розв’язання питання передбачало явні занепокоєння з її боку і жодною мірою не влаштовувало.

До того ж, продавати свою квартиру вона не хотіла…

— А що тут не знати? – наполягав уже тепер Василь Тимофійович. – Наскільки мені відомо, у братів – чудові стосунки – Ви ж сто разів розповідали! Невже вони не домовляться?

Валера мовчки дивився в тарілку – йому було соромно: те, що відбувається, починало набувати зовсім іншого забарвлення.

Якщо ти вважаєш ідею цінною – почни самостійно втілювати її в життя: хто придумав – той і водить! А тут усе, чомусь, передбачалося зробити явно за рахунок інших… Як же так, мамо?

А мама несподівано замовкла! Цікаво, чому? Відчувалося, що така цінна думка залишиться без втілення в життя!

— Ну, що – по руках? – не вгамовувався батько Алли.

— Я маю подумати! – нарешті видавила із себе жінка.

— Думайте на здоров’я, Ніно Петрівно, – посміхнулася Тамара Борисівна і запропонувала: Ще шматочок пирога?

Розмова перекинулася на абстрактні теми: до продажу квартири більше не поверталися.

Коли Ніна Петрівна вже йшла, Василь Тимофійович запитав: Ну, то що – надумали? Дати Вам телефон рієлтора?

— Якого рієлтора? – здивувалася Ніна Петрівна. – Ах, рієлтора? Поки що не треба! Краще дайте мені рецепт вашого пирога – мені він дуже сподобався!

Ех, мамо, мамо…

КІНЕЦЬ.