– Тільки про себе і думаєш! Нам так важко, іпотеку виплачуємо, працюємо без перепочинку, щоб пошвидше тих виплат спекатися, а ти про якісь Карпати зі свої Степаном мені розказуєш. Гидко все це слухати, – сказала мені дочка.

Мені так неприємно це чути від дочки. Замість того, щоб за мене порадіти, дочка мене засудила.

Вже двадцять років як живу одна, бо мій Богдан, з яким я дуже гарно жила, відправився на небеса.

Я важко цей момент пережила. Легше стало лише тоді, коли вийшла заміж молодша дочка. Старша живе багато років у Варшаві. Молодша ж біля мене осіла. Я відволікалась на онуків і так і проходило моє життя.

Одного дня Настя сказала, щоб я розраховувалася з роботи і сиділа з її дітьми. Вони взяли іпотеку і хотіли швидше виплатити кредити.

Я погодилася, Настя мені не платила, але допомагала з комунальними чи сукню на Великдень купила.

Але недавно все змінилося. Я зустріла чоловіка, з яким хочу доживати своє життя.

Звісно, я віддалилася від дочки і онуків, бо ми ходимо на каву, в театр, а недавно Степан взяв путівки в Карпати.

Я погодилася, бо давно не жила так гарно життя. Я жила для дочки і онуків, а тепер хочу пожити для себе.

Тільки Настя мене не хоче розуміти. Вона каже, що я маю сидіти поблизу неї і на перший поклик бігти, бо в них іпотека.

Я ж пішла проти її волі і Настя віддаляється від мене зі швидкістю світла.

Як мені бути?

Чи справді, такий важкий час і мені потрібно допомагати дочці?

А я про кавалерів на пенсії думаю…

Джерело