У великому магазині біля прилавка з делікатесами стояла гарна дама, елегантно та дорого одягнена. Статна, висока, доглянута. І пахло від неї чудовими духами. Вона тримала під руку чоловіка, поряд їхні діти-підлітки; вибирали смачне на обід.

Чоловік дами сказав: “Давай візьмемо ще ось цю малосольну сьомгу. Так апетитно виглядає!”. Дама відповіла: “Минулого разу в цій сьомзі були кістки. І якась не свіжа вона була. Неприємно. Давай інше візьмемо. Ікру візьмемо і крабів! Ростбіф!»…

І тут продавець почула про кістки. І голосно задерикувато каже: “Це вам тому кістки попалися, що ви токсична. Це означає, ви випромінюєте токсичність! Що людина заслужила, то їй і дають, це така філософія. Ось вам кістки і дісталися!”.

Дама трохи здивувалася, звичайно. Але промовчала. Не стала вести філософську дискусію публічно; мабуть, почала обмірковувати глибоку думку продавщиці. Яка зважила багато смачних делікатесів. І все примовляла: “Що випромінюєш – те отримуєш!”. І ще бурмотіла щось про маленьку зарплатню, за яку треба встигати у двох відділах працювати, сісти ніколи. А чоловік запив і не працює. Тепер ще його утримуй…

Так, це наводить на думку. Справді. Жінка отримала кістлявий шматок сьомги. Ну, або чоловік її отримав цей поганий шматочок. Тому що вони шкідливі, злі та транслюють неправильні думки. Можливо. Це не перевірити науково.

Але тоді продавець отримала непривабливу зовнішність, важку роботу і невелику зарплату саме тому, що заслужила на це. Все слушно, так виходить. Дама заслужила сім’ю, гроші, чудове пальто, діаманти у вухах, виходить так… А продавець – те, що має. Чим незадоволена. Хто з них більш злий? І хто неправильно мислить? Якщо порівняти те, що вони «заслужили»?

Це лише на перший погляд зручно все пояснювати думками іншої людини. І казати: “Він це заслужив!”. Тому що тоді і ти заслужив на те, що тобі не подобається, своїми думками. Старієш, хворієш, втрачаєш близьких, мерзнеш у бідності, – ти це заслужив. Ти злий і шкідливий. Так тобі треба! Ти сам це надумав собі. Виправляйся!

Але коли з цими людьми щось трапляється, вони плачуть та лаються. І примовляють: “За що мені таке?” Хоча самі ж казали – за те, що вони злі та шкідливі. Хоча, може, просто дурні.

Не все погане людина заслужила сама. І не всі події залежать від наших думок; далеко ще не все. І краще не філософствувати за чужий рахунок подібним чином. Тому що можна заслужити відповідь. Або покарання. За своїми ж словами.

КІНЕЦЬ.