Варвара Петрівна з раннього ранку метушилася на кухні. Сьогодні було її свято – ювілей. Жінці виповнювалося 60 років. Діло було в далекому, здавалось би, 2018 році.

“Час підбивати підсумки” – сказала вона самій собі, посміхнувшись вранці дзеркалу. Так, зморшки. Так, волосся сиве і рідкувате. А яка була коса в молодості…

Але очі, як і раніше, світяться, не згасли. Варвара Петрівна була впевнена, що про старість говорить байдужий погляд. А їй-то чого сумувати?

Варвара прожила щасливе життя. Виростила двох доньок – Юлю і Світлану, вивчила, віддала заміж і тепер бачить продовження роду в трьох онуках. Шкода тільки, що чоловіка вже немає поруч.

Жінка діставала мариноване м’ясо, щоб відправити в духовку, коли почула дзвінок.

— Варь, я тебе з самого ранку вирішила привітати! – за дверима стояла сусідка, простягаючи букет тюльпанів зі своєї грядки і коробку гарних цукерок.

— Проходь, Нін! Дякую! Зараз чай поставлю. Я, правда, вся у справах. Увечері майже всі мої зберуться.

— Давай фартух! Чого ти одна як бджілка кружляєш? – сусідка пройшла й оглянула кухню, – ми ж люди прості, допомагати одне одному привчені. Потім чаю поп’ємо. Чому “майже” всі? Юля знову вся в роботі?

Старша донька, Юля, справді багато працювала і зараз була в черговому відрядженні в Німеччині. У своїй фірмі вона й познайомилася з чоловіком, який мав прийти ввечері, щоб привітати тещу з ювілеєм і привести онука.

Сім’я їхня була не багата, але добре забезпечена. Двокімнатну квартиру і новий автомобіль змогли купити, додавши лише трохи кредитних грошей, що в наші часи стало показником успішності.

— Ага, в Німеччину поїхала. Але не ображаюся ні краплі. Нехай заробляє, поки молода і сили є. Головне, щоб життя в них було гарним, – відповіла Варвара без лукавства, – Юля взагалі наполягала, щоб я нічого не готувала сьогодні, і вона оплатила банкет у кафе. Але мені ідея не сподобалася. Що мені, складно для близьких приготувати? Та й не розумію я, ресторани ці… Краще вже по-старому, вдома.

Сім’я другої доньки, Світлани, жила скромніше. І зарплати менші, і дітей – двоє. Але на життя вистачало.

У житті доньок Варвару Петрівну тривожила тільки одна річ – зяті не ладнали між собою. Вона знала, що з поваги до неї вони сьогодні не почнуть з’ясовувати стосунки. Але напруга знову витатиме в повітрі…

Кілька років тому Юля і Світлана по-сестринські зчепилися через якусь дрібницю. І Денис, чоловік Світлани, поліз у жіночу лайку захищати дружину. Юлин Аркадій не залишився осторонь. Зав’язалася бійка.

Жінки давно одна з одною помирилися, а ось їхні чоловіки продовжували висловлювати неприязнь один до одного. Нехай і без відкритих сутичок.

Хоча Варвара добре знала справжню причину конфлікту. Не потрібно бути проникливим психологом: гроші.

Одного разу Денис попросив у Аркадія, як у більш забезпеченого родича, позику на путівку всієї родини до Туреччини. Аркадій відмовив, не назвавши причину. Може, вважав ідею відпочивати в борг недоцільною. Або не був упевнений, що Денис поверне вчасно, почнуться розбірки через борг і стосунки стануть гіршими.

Денис із сім’єю провів відпустку на дачі в батьків. І затаїв образу на “багатенького родича”. Часто наголошуючи на сімейних посиденьках, “як гроші псують людей”.

Варвара мудро не брала участі в прихованому конфлікті. Не вчила життя, не волала до почуття обов’язку перед родичами. Як і раніше, добре ставилася до обох зятів, вважаючи, що дорослі чоловіки самі розберуться.

Але часто перед сном з побоюванням розмірковувала: “А як буде, коли мене не стане?”. З кожним роком думка про це відвідувала жінку все частіше. Як би Варварі хотілося, щоб сім’ї дочок дружили!

— Треба разом же, одне одного триматися, – думала вона і зараз, нарізаючи огірки на салат.

Але часу на сумні міркування не було: вже скоро прийдуть гості. Та й із Ніною, яка базікає без упину, крадькома відправляє до рота то кружечок ковбаси, то скибочку сиру, неможливо зануритися у важкі думки.

О 6 вечора прийшла найкраща подруга, а о 7 – було призначено збиратися родичам.

Першими прийшли і привітали Світлана, Денис та їхні діти. Свєта простягнула матері гарний букет у шурхотливій обгортці.

— Це що за квіти такі незвичайні? Троянди чи що?

— Еустома, мамо.

А Денис, широко посміхаючись, презентував тещі значну коробку в подарунковому пакуванні з красивим бантом. У жінки всупереч її волі на очах з’явилися сльози.

Під зацікавлені погляди сусідки і подруги подарунок розкрили. Усередині була електрична м’ясорубка. Варвара згадала, що нещодавно скаржилася Світлані, як важко стало з віком крутити ручну. Донька, виявляється, подумки поставила галочку, і від цієї уваги Варварі Петрівні стало приємно подвійно.

Іменинниця обійняла і розцілувала гостей.

— Ходімо, за стіл сядемо. Скоро й Аркадій з Олексієм мають підійти, – за звичкою заклопотала жінка, – зараз уже гаряче на стіл поставлю.

— Мамо, ну хоч дозволиш допомогти накрити на стіл? – запитала Світлана, якій учора було суворо заборонено допомагати в готуванні.

— Іди, сідай!

Усміхнена Варвара відмахнулася. Їй було радісно: і близькі прийшли, і донька із зятем виявили увагу до її потреб, і онук з онукою міцно-міцно поцілували в щоку.

А сама потайки поглядала на кухонний годинник: дивно, Аркадій ніколи не спізнювався. Ось що значить – дружини немає поруч і нікому проконтролювати. “Ну нічого, почекаємо!”.

Довгоочікуваний дзвінок у двері пролунав тільки через півгодини. Хоча всі одноголосно сказали “Будемо чекати всіх!”, Варвара вже почала нервувати і змусила гостей перекусити гарячими бутербродами.

Захеканий Аркадій, тягнучи під руку Олексійка, з’явився на порозі й простягнув тещі 3 червоні троянди в прозорій упаковці.

— Мамо, вітаю Вас з іменинами! Бажаю здоров’я, щастя… – чоловік обійняв Варвару.

— Проходь, Аркаш, помий руки і за стіл, – іменинниця не подала виду, що здивувалася відсутності подарунка, – а я поки що квіти у вазу поставлю.

Ваза з 3-ма трояндами примостилася до вази з шикарним букетом еустом на журнальному столику в кутку “святкової” кімнати. Троянди, з їхніми обвітреними по краях пелюстками, виглядали якось сиротливо і… бідно.

Не те щоб жінці був принциповий подарунок. Вона просто була здивована такому повороту подій.

Варвара сказала сама собі: “Головне, що Аркадій – хороший чоловік для моєї Юлі. Цей факт не зіпсує відсутність подарунка для мене. Зрештою, коли мені в лікарню треба було терміново лягти, саме він і поклопотався. Це куди важливіше”. Багато років тому Варвара дала собі слово ніколи не втручатися в сімейне життя дочок

За 2 години були скуштовані всі страви і розказані історії давно минулих років. Гості встигли і посміятися, і змахнути сльозу, як і буває на хороших застіллях, що зібрали близьких людей. Коли сусідка, Ніна, тонким голоском затягнула пісню, Варвара вже й забула про ці троянди, розчулена моментом.

— Ну що, а тепер – салют! – Денис встав з-за столу і жестом запросив гостей на вихід.

— Ой, Боже, боюся! – сплеснула руками Ніна, але поквапилася за курточкою. Усі гості наслідували її приклад.

Варвара Петрівна вже на вулиці з радістю помітила, що Денис і Аркадій нормально спілкуються й обговорюють чоловічі справи – як краще запустити цю штуку.

Нарешті, вже майже нічну травневу темряву осяяв купол яскравих бризок феєрверку.

— Ну, діти! От мені свято влаштували!

Вражена Варвара обіймала всіх, хто прийшов до неї на ювілей. І онуків, і подругу, і налякану сусідку, і дочок, і обох зятів.

— А це ще не все! – голосно оголосив Аркадій і переглянувся з Денисом.

Аркадій замахав руками. З-за дерев у двір в’їхала вантажівка.

— Варваро Петрівно, ми давно подумували, що Вам пора оновити кухонний гарнітур. Вже вибачте, на свій смак вибрали. Але Юля і Світлана сказали, що він обов’язково сподобається. Завтра приїдуть робітники й усе зроблять.

— Як?.. Ви чого? – Варвара розгублено дивилася на оточуючих.

Торік доньки допомогли їй зробити косметичний ремонт на кухні – оновити шпалери й постелити свіжий лінолеум.

Вмовляння дітей поміняти кухонний гарнітур вона люто відкинула. Говорила щось про пам’ять і звичку… Але насправді їй не хотілося, щоб із сімейного бюджету дочок витікали такі великі суми через неї.

Тільки коли робітники почали заносити коробки у квартиру, Варвара Петрівна зрозуміла, що відбувається. А сусідка з подружкою в цей час уже радісно щебетали, розхвалюючи Варвариних “дітей” на всі лади і плескали жінку по плечу.

Після слів подяки і міцних обіймів Варвара не втрималася від розпитувань:

— Ви кажете, на замовлення зроблено. А як же розміри дізналися?

— Пам’ятаєте, Ви минулого місяця покликали мене кран полагодити у ванній? – широко посміхався Денис, – я все заміряв, поки Ви в магазин ходили, і передав Аркадію.

— Так Ви стільки часу сюрприз мені готували! Ну даєте!

— Варваро Петрівно, вибачте, змусив Вас думати, що тільки ці троянди приніс, – виступив і Аркадій, – мені так страшенно незручно було. Просто доставка десь застрягла. Я їх чекав-чекав, написав Денису про затримку, він і запропонував: якщо вже затрималися, треба такий сюрприз зробити. Ось я і бігом у найближчий квітковий.

— Милі мої! – Варвара обійняла зятів ще раз.

Тільки Аркадію на вухо шепнула:

— Ви нарешті помирилися з Денисом?

— Так, Варваро Петрівно, всі образи забуті, – так само, пошепки відповів зять.

Уже потім, коли гості пішли, сусідка з подругою залишилися допомогти іменинниці прибрати зі столу.

— Усі подарунки гарні, Варю. Але кухонний гарнітур – це прям головний подарунок! – зауважила прямолінійна Ніна.

— Ні. Головний подарунок – мир у нашій великій родині.

КІНЕЦЬ.