– Які ще голубці? Що ти таке вигадуєш, мамо? – каже донька Зої, і ставить перед нею тарілку з макаронами. – У мене часу немає, от зараз швиденько перекусимо і до роботи, треба знайти квартиру і все оформити, поки ти тут.

Зоя дивилася на тарілку з макаронами, на свою доньку, яка завжди думала і говорила лише про гроші, і так їй прикро стало, що вона ледь не розплакалася.

Зоя вже 12 років як заробітчанка, поїхала, коли не стало її чоловіка. Всі гроші вона спочатку доньці своїй висилала, а кілька років тому вирішила складати, щоб житло купити.

Тетяна спочатку була проти, але потім змирилася, подумала, що сама вона собі на квартиру точно нічого не наскладає, а от знаючи мамин характер, як вона вміє копійку до копійки тулити, за кілька років вона матиме квартиру.

І ось зараз у Зої вже була необхідна сума. Про свій приїзд вона доньку попередила завчасно. Сказала, що зустрічати її не треба, бо водій обіцяв підвезти під саму хату, але попросила мама доньку, щоб та голубців для неї зробила, бо вона дуже скучила за домашньою їжею.

Та прохання мами Тетяна чи то не почула, чи просто проігнорувала, але коли Зоя приїхала додому, донька поставила перед нею тарілку з макаронами, приготованими нашвидкоруч, і відразу взялася до справи, почала говорити про покупку квартири.

Прийом у доньки Зої аж ніяк не сподобався. З дороги вона пішла митися, а коли вийшла з ванної кімнати, донька не дуже гарним тоном пояснила їй, що та взяла улюблений рушник її чоловіка, і що вона мала запитати, яким рушником їй можна скористатися.

Спати донька Тетяні постелила на маленькому диванчику на кухні, бо не хотіла ні сама поступатися своїм зручним ліжком, нв своїх дітей потіснити на кілька ночей, щоб бабуся могла повноцінно відпочити.

Зранку Зоя стала збиратися.

– Мамо, ти куди? – занепокоїлася Тетяна. – Ми ж мали сьогодні йти квартири дивитися, – каже. – Ігор спеціально для цього з роботи навіть відпросився.

– Ну то ідіть і дивіться. Якщо маєте гроші – вибирайте, – сказала Зоя і зачинила за собою двері.

За ніч, яку вона провела на тісному диванчику на кухні, вона багато чого передумала. Вона вирішила, що не доньці квартиру купить, а про себе подбає – вкладе всі зароблені гроші в свій будинок в селі.

Коли про плани мами дізналася Тетяна, вона була дуже розлючена.

– Що ти собі таке надумала, мамо? Навіщо тобі та хата в селі? Хто там житиме? Ти ж знаєш, що ні я, ні мої діти в село не поїдуть. Нам квартира потрібна, бо ця вже явно замала. Ми на тебе сподівалися, ти маєш нам квартиру купити. Ми з Ігорем вже знайшли чудовий варіант, – стала картати Зою донька.

Заробітчанка її уважно слухала, і розуміла, що в якісь мірі донька права, бо в село рідко хто повертається, і якщо вона зараз всі гроші в будинок вкладе, то цей будинок швидше за все просто стоятиме зачинений, поки вона за кордоном буде.

Але з іншої сторони, старість не за горами, і вічно зарбітчанкою вона не буде. І якщо зараз купить квартиру доньці, то залишить себе на старість без нічого.

– Мамо, приїжджай до нас в неділю. Я тут тобі твоїх улюблених голубців зробила, – щебече у слухавку Тетяна, яка вже зрозуміла, що припустилася помилки і омріяна квартира просто спливає у неї з-під рук. Тепер треба маму задобрити, щоб та передумала, і купила їм житло.

Зоя сказала, що у неї на неділю інші плани. А голубці вона вже і сама собі зробила. Відпочила з дороги, і приготувала, не так то вже і складно. А любов і турбота проявляється в дрібницях якраз.

Свого рішення Зоя не змінила, вона вкладе зароблені гроші в свій будинок, і подбає сама про себе. Донька за це на неї дуже образилася, не хоче тепер маму навіть і знати. А всім їхнім родичам розповідає, що мама, наче маленька дитина, через якісь голубці сцени влаштувала.

А яка ваша думка? Чи правильно вчинила Зоя? І чи справа тут в голубцях?

Джерело