У мене свій будинок, діти вже дорослі і мають свої родини. Тому ми з Миколою і вирішили з’їхатися й почати нарешті жити разом, тим більше що його син якраз привів в їхню квартиру наречену.

Наліпила я вареників з капустою і картоплею кілька днів тому, голубців улюблених для Колі наготувала. У сусідки купила домашню сметану. Стала чекати Миколу з роботи, це мав бути перший наш вечір саме спільного життя.

Прийшов навіть без квітів. Ну та нічого, вік у нас вже – не до романтики. Сіли їсти, відкрили ігристого. Уплітає мій милий за обидві щоки. А потім і каже:

– Добре, Оленко. Прийду до тебе жити. Але з однією умовою. Буде у нас «роздільний бюджет»!

Я здивовано дивилася на нього, а Коля продовжував:

– Я даю тобі грошей за продукти та світло. Думаю, 1000 гривень вистачить з надлишком. Решту залишаю собі. Ти робиш так само.

Виділяєш зі своєї пенсії 1000 гривень, решта – твоє.

Я погодилась. А сама наступного дня, коли він п пішов на роботу, стала підраховувати. Отже, скільки мені обійшлася вчорашня веря? Корови не маю.

Тому купую у сусідки всю молочку: сметану, сир, молоко.

Сир по 130 гривень за кіло, сметанка – по 60. Ще олія по 70. Плюс борошно, м’ясо, рис, пляшка. Мій час. От і вийшло, що Микола пригощався на більше ніж 1000 гривень.

Увечері розмову почала вже я:

– Дивись, – кажу. – учора ти пригощався десь на 700 гривень. Сьогодні у мене на обід молода картопля з часничком, кропом і сметаною. Мариновані гриби і твій улюблений чорний хліб з насінням. Тут щонайменше на 250 гривень. І це лише обід. А на вечерю вже не вистачає грошей.

– Але ж і ти їла зі мною. Ось і додай половину! – каже Микола.

– Я  все приготувала, гарно стіл накрила. Тут мені ще за сервірування і роботу доплата належить.

Довго ми ще сперечалися. не буду все переповідати. У підсумку Микола схопив сумку з речами і вискочив за двері.

Ось вам і справи. Ось і заміжжя в 53 роки. Дякую, обійдуся.

Джерело