У моєї доньки є кіт. Я до кота байдужа, а історія, пов’язана з його появою, мене бісить! Так бісить, що, якщо є можливість зробити щось свекрусі всупереч, то я це роблю!

Плювати, якщо це безглуздо чи дріб’язково. Як вона до мене, так і я до неї! Зрештою, це свекруха, як більш доросла та мудра жінка, мала показати мені приклад адекватної поведінки.

Їздили якось до свекрухи, доньку відвозили. В цей час у свекрухи на перетримці був розкішний перс. Свекруха розповіла, що це перс її подруги, у подруги є знайома, яка розводить котів цієї породи.

Через деякий час ми з чоловіком вирішили придбати кота, але обов’язково перса. Чоловік зателефонував матері, щоб вона взяла у подруги контакти тієї жінки, яка займається розведенням котів. Свекруха запитала, чи ми впевнені, бо кіт – це надовго.

Кошенята у жінки були, можна було забронювати, але треба було почекати, доки підростуть. Ми внесли броню і почали чекати.

Поки чекали, донька від бабусі привезла кота! Ходили вони гуляти, прибився до них заброда. Свекруха вирішила, що кошеня з вулиці нічим не гірше за перса!

Доньці сказала, що це її кошеня! Блох вони вивели, лоток та миску купили, кілька днів таємницю зберігали. З цим добром, та котом у додачу, свекруха повернула нам доньку!

– Він мій! Не віддам! – дочка вчепилася в кота і всім своїм виглядом демонструвала, що розлучити її з улюбленцем – це пряма дорога до проблем!

– Ви все одно кота хотіли, яка різниця, де один, там і двоє, – вставила свої п’ять копійок свекруха.

Чоловік відправив дочку з кошеням у дитячу, а сам відчитав матір, морально їй наваляв по перше число!

– Я знаю, що вчинила підло, але врятоване життя цього варте, – свекруха вперто задерла носа.

Ми зв’язалися з жінкою, де замовляли перса, та повідомили її про наше поповнення. Викинути кошеня рука не піднялася, віддати теж, донька, доки була у бабусі, до нього прив’язалася.

Жінка була добре обізнана в “котячих” справах, тож скинула нам список аналізів і щеплень, які ми повинні були зробити “заброді”, щоб перс нічого не спіймав.

Кошеня виявилося хворим. Людям ця хвороба не передається, а від кішки до кішки – дуже легко. Гроші за бронь жінка нам повернула.

Мені було прикро! Я ображалася на свекруху, на дочку, на чоловіка! Чоловік, взагалі, змирився та оголосив, що це доля, піддавшись чарівності хвостатого знайди.

Дочка та чоловік кота люблять, а я ні. Ненависті немає, але кохання теж. Просто кіт. Я хотіла перса, великого, пухнастого, з величезними очима, а не знайди з підворіття.

– Заради доньки, – з таким вердиктом ми залишили кошеня, але любити його я не обіцяла.

Свекруха ж розуміла, що підло вчинила! Кілька днів кошеня жило в неї, донька встигла звикнути!

Свекруха мала зателефонувати й повідомити, що взяла з вулиці кошеня і віддала його у володіння нашій дитині. А свекруха до останнього мовчала! Собі б залишила, якщо така добра!

З того часу думку свекрухи я не поважаю, а на її прохання мені начхати! На зло – можу! Влаштовує вона вечерю у себе, та просить узяти пляшку білого, а я беру червоне.

Чхати мені, що червоне свекруха не любить. Приїжджає до нас, цукор їй у чай сиплю. Начхати, що вона без цукру п’є. З кожним святом вітаю, навіть із днем ​​пінного. Листівки шлю!

Свекруха ненавидить ці листівкові шабаші у соцмережах. Якось підвозила її, вона попросила висадити її на одній зупинці, а я доїхала до наступної!

Плювати на її прохання та слова. Роблю так, як я хочу! Беру з неї приклад!

Свекруха може не звертатися до мене і, ні про що не просити. Її справа. Тільки це мене не зупинить. Я теж не просила, щоб у нашому будинку оселився хворий кіт, якому потрібні ліки та спеціалізоване харчування!

Тому, свекруха й надалі буде натикатися на зачинені двері, бо я так захотіла, – взяла, й пішла в магазин, коли вона вже під’їжджала. Дякую за приклад!

Можна шкодувати, але робити на зло, а потім усміхатися, та визнавати, що це було підло! Можливо з мого боку це “дитсадок Сонечко”, але моя образа досі не вщухає! Я так хотіла перса! Що ви на це скажете?

КІНЕЦЬ.