Моєму сину чотирнадцять років, і він їздив до бабусі по гроші. Ксенія Володимирівна йому обіцяла видати кілька тисяч гривень на честь його дня народження, яке вже минуло.

Повернувся Артем додому із тисячею гривень. Сказав, що подарунки бабусі він більше приймати не буде!

– Потягла мене до магазину, купувати кросівки. Я їй, у мене вже є кросівки, і вони мені більше не потрібні.

– Нехай ще будуть! Гроші ти витратиш, а взуття завжди потрібне!

– Не піду в магазин!

– Тоді й грошей не дам, хіба що тисячу!

– Коротше, мамо, не потрібна мені ця подачка. Давай на благодійність переведемо? – запропонував Артем.

У свекрухи завжди так. Обіцяє одне, про додаткові умови ставить перед фактом, у результаті натворить хріні, а потім ображається і каже, що її не зрозуміли.

Артем ще маленьким був, коли чоловік наполегливо намагався під’єднати матір, щоб вона допомагала нам з малюком. Особливо в той час, коли син хворів, щоб не сидіти з ним на лікарняному.

Чоловік по своєму дитинству судив: до нього обидві бабусі мчали за першим покликом, вони весело проводили час разом.

Він пригадує, що у лікарнях жодного разу з мамою чи татом не лежав, завжди з однією з бабусь. У Ксенії Володимирівни ввімкнулося, що “згадала баба, як дівкою була”.

– Тоді часи інші були, треба було багато працювати, ти хворів, тож бабусі були на підхваті. Зараз роздолля, все є, ніхто останнє без солі не доїдає, вам лікарняні платять, нам не платили.

– Гроші у вас є, нянь повно. Живіть, радійте, а я їздитиму до онука тільки за своїм бажанням, — сказала свекруха.

Дні народження чоловіка та Артема, свекруха теж намагалася перетворювати на балаган: то приїде, то ні, то з грошима проблеми, то спочатку спитає, що подарувати, пообіцяє, потім відмазки вигадує!

Вдає з себе казна-кого, слухати, навіть, бридко! Хоча, коли ми з чоловіком збиралися купувати квартиру, то вона в усі дзвони била, лаялася зі своїм сином, наполягаючи, щоб житло на неї оформляли.

Такий скандал вчинила, що якийсь час ми навіть не спілкувалися! Добре, що у чоловіка мізків вистачило їй відмовити! Чого це ми повинні були так вчинити, досі не розумію!

Артем знає, що у його бабусі сім п’ятниць на тижні. Він узагалі до неї їхати не хотів. Це чоловік наполіг.

– Бабусю хоч побачиш, давно не бачив, — сказав він.

Артем поїхав. І ось результат: більше він до Ксенії Володимирівни ні ногою! Не хоче, і все тут! Знає, що бабусі вірити не можна.

У нас один чоловік завжди у краще вірить: люди змінюються, треба пробачати, давати шанси, треба жити в мирі та злагоді, і так далі!

Щоразу переконується, що його мати егоїстка і, начхати вона на всіх інших людей хотіла, але все одно продовжує вважати нас усіх однією сім’єю!

Звісно ж, бо вона його мати! А що весь час бреше, та викручується, то нічого? Маячня! Горбатого, й могила не виправить! Я маю рацію, як вважаєте?

КІНЕЦЬ.