Мені 63 роки. І знаєте, у мене через дружину сина таке життя, що ой ле-ле. А я дуже старалася і старюся їм допомагати. А вона до мене – як до пустого місця чи стіни.

Наш з чоловіком син Артем одружився з Вікою 13 років тому.  У них двійко діток, онуку 11 років, а меншій онуці 2 рочки. Живуть вони окремо, але близько від нас.

Всі 12 років я брала активну участь у житті синової сім’ї, але тільки на їхнє прохання, сама не лізла, не нав’язувалася, сиділа з онуком, він навіть довго жив у мене. Онука люблю шалено, він теж мене любить.

Характер невістки мені одразу не сподобався, але я прийняла вибір сина. Просто Віка дуже гонорова, все робить тільки по-своєму і нікого слухати не хоче, навіть якщо їй добру пораду дають.

Щиро кажу, до Віки я ставилася з душею і добром, часом просто рятувала їхній з Артемом шлюб, бо вони живуть у постійних суперечках і непорозуміннях між собою.

Я завжди намагалася бути об’єктивною, розуміла невістку, не захищала сина, якщо він був не правий. Я прив’язалася до онука Богданчика, і не зважаю на важкий невістки, тільки щоб вона відпускала його до мене.

І онуку у мене дуже подобається, у нас тихо, спокійно, він відпочиває, бо в сім’ї у них обстановка напружена, онука Златочка балувана й залюблена до краю.

Але да роки тому я занедужала і якийсь час не могла ходити до них і допомагати. До речі, живемо через дорогу, за 3 хвилини пішки. Так ось, за півроку, поки я почувалася не добре і сиділа вдома, невістка не зайшла і не подзвонила жодного разу! Не написала, не прийшла провідати!

Внука до мене відпускала. Син із онукою іноді приходили. А Віка – ні! Півроку тому я пішла до неї на день народження, син попросив, я зробила це для нього, заради нього, бо його ця ситуація дуже засмучувала.

Вона зраділа, сказала, що рада мене бачити, що я одужала. Спілкування з невісткою начебто відновилося, але вона з того часу два рази звернулася за допомогою – і все.

Я вечорами, коли син удома, часто приходила побачити онучку, а Віка одразу йшла на роботу чи у справах. І все, знову з її боку мовчання та ігнорування.

З Артемом я недавно поговорила, сказала, що таке її ставлення я не заслужила, на що він відповів, що в них і так у родині складнощі і погіршувати ситуацію через мене він не хоче. Ось так.

Тому я і звертаюся сюди за допомогою і порадою. Мені не прикро і сумно від такого ставлення до мене невістки, від такої невдячності. Навіть Богданчика відпускати до мене не хоче.

Чоловік мій зайняв позицію не втручання, але цілком згоден зі мною в тому, що таке ставлення є неприпустимим, але зробити нічого не може.

У онучки день народження через тиждень, я вже давно подарунок купила, і не дешевий, за 1500 гривень, але йти не хочу. Та якщо не піду, онука я можу більше не побачити. Як мені бути, допоможіть, будь ласка! Всім заздалегідь вдячна!

Джерело