Ольга проживала з бабусею в трикімнатній квартирі в Святошинському районі столиці. Вона не пам’ятала матір. Коли її не стало, їй і чотирьох років не було.

Бабуся Софія Андріївна – декан факультету. Ольга вчилася в цьому ж педагогічному інституті. Матеріально жили непогано. Принаймні їм вистачало на нормальне проживання.

Нещастя підкралося непомітно. Софію Андріївну на пішохідному переході потрапила під колеса автівки, водій втік. Постраждали ще кілька людей. З тяжкими наслідками троє, зокрема й бабуся Ольги.

Поліція знайшла автомобіль недалеко від місця події у дворі житлового будинку. У салоні відбитків не виявили. Сам автомобіль значився в розшуку вже кілька днів. Власник авто мав алібі. Він із сім’єю перебував у відпустці у родичів в іншій області. Про викрадення йому повідомили сусіди, з якими сім’я дружила. Таким чином справу було закрито.

На прощання прибули родичі, яких Ольга ніколи не знала, а бабуся не розповідала. Їхніх фотографій навіть у сімейному альбомі не бачила. Це рідні бабусі, донька Катерина та син Федір. Проживали в інших різних областях.

Після поминок про себе нічого не розповідали. Якось одразу поїхали в готель. Та Ользі було не до цього.

Дівчина, трохи отямившись, звернулася до нотаріуса для оформлення спадщини. Софія Андріївна не думала про погане. Заповіту не залишила.

У призначений термін дівчина приїхала до нотаріуса. На її подив, квартира, в якій вона проживала з бабусею, буде ділитися. Тобто на сина Федора, доньку Катерину та онуку Ольгу. Із цим рішенням погодилися, розуміючи, що справедливо.

Ольга все зрозуміла. Це вони раніше жили в приватизованій квартирі. Вона ще в школі вчилася, коли Софія Андріївна поховала прабабусю. Потім брак коштів. Вона продала квартиру в центрі столиці і купила цю трикімнатну. Оформила на своє ім’я. Оля ж була неповнолітньою. Суму, що залишилася від угоди, бабуся поділила навпіл. Одну віднесла в банк на рахунок онуки під відсотки, іншу витрачали. Їх вистачило, поки Софія Андріївна стала більше заробляти, ставши керувати деканатом.

Коли спадкоємці вийшли в коридор, Федір запитав у Ольги.

— У тебе є кошти виплатити нам із Катею наші частки?

— Бабуся збирала для мене, переказуючи частину зарплати на мою карту. Але стільки? Це ж захмарна сума!

— Будемо продавати квартиру. – наполягала Катерина.

Ольга була в шоці, та й нічим заперечити. Звідки тільки взялися ці родичі? Раніше навіть не приїжджали, не писали, не дзвонили. Вирішила сходити до слідчого, який вів справу про аварію.

— Ольго Олександрівно! Я перевірю і Вам зателефоную. – відповів хлопець.

Через деякий час слідчий запросив Ольгу до себе.

Там вона дізналася таємницю сім’ї, яка її шокувала.

У нотаріуса в справі є доказ спорідненості. Він багатьох опитав, маючи на це право. Родичі повідомили, що дізналися про відхід матері від доньки Федора, Олени, яка навчалася в тому ж інституті, де й працювала Софія Андріївна. Але жила в гуртожитку. Батько заборонив Олені спілкуватися з цією бабусею. Хто вона така Олена так їй і не повідомила.

Історія така:

Дуже давно, коли бабуся Ольги була ще молодою, але вже мамою десятирічних двійнят, то сильно захворіла. Чоловік не захотів із нею возитися, а його ніхто не примушував. За Сонею доглядала її мама. Але чоловік прийняв рішення. Він залишив дружину, прикуту до ліжка з тещею у квартирі, в якій вони разом проживали. З дітьми поїхав далеко до іншої країни, до своїх батьків. За кілька років Софія одужала, завдяки посиленому тренуванню та волі до одужання. Коли вже самостійно могла пересуватися, жінка поїхала до чоловіка та дітей.

У нього була інша сім’я, і вже спільна донька. Двійнятам було по чотирнадцять років. Вони тяжко прийняли маму, що кульгала. Син Федір тоді й сказав цю жахливу фразу.

— Навіщо приїхала? Ти ж кинула нас! Тітка Люба нам рідна, а ти ніхто. – донька Катя підтвердила кивком голови.

Біль у грудях, наче голками проколював жінку майже наскрізь. Вона й поїхала ні з чим.

Дітей Софія вже не могла мати. Маючи диплом університету та невеликий досвід, її взяли на роботу викладачем в інститут. Опісля удочерила сирітку такого ж віку, як її рідні діти. Віддала дівчинці всю свою нерозтрачену материнську любов. Це й була мати Ольги, Тамара.

Не довго прожила Тамара. Оленька зʼявилась у неї без чоловіка. Він просто зник. Сильно переживала. Слабке здоровʼя не витримало. Оленька відвідувала дитячий садок, потім школу, а розумна Софія Андріївна зробила собі кар’єру.

Чому Софія Андріївна не розповіла всього Ользі? Цього вже ніхто не дізнається.

***

Із продажем квартири відбувалася затримка. Ольга хотіла придбати однокімнатну квартиру в столиці, але не важливо в якому районі. Та й щоб кошти залишилися, щоб закінчити інститут, не підробляючи. Найнятий агент шукав такий варіант. Федір і Катерина квапили, проживаючи в готелі.

Вони принципово не захотіли жити у квартирі їхньої матері. У результаті змусили Ольгу прийняти варіант купівлі великої кімнати в трикімнатній квартирі, але біля метро і майже біля центральної частини міста. Вона погодилася. Були однокімнатні на околиці, але вимагали ремонту, який дівчина б не подужала. А ця кімната ремонту не потребувала, як і місця загального користування.

Ольга, після альтернативної угоди, переїхала. Меблі забрала ті, які вмістилися в її нову кімнату. Поруч із нею поживала сусідка, з якою одразу познайомилася.

Звали її Тамарою Василівною, як і маму Ольги. Їй 75 років. Є син, але він забув про існування матері. Живе в Америці. Із чоловіком вона розлучилася давно. Одна виховувала свого Костика. Після школи син поїхав до батька в Америку і залишився. Спочатку подзвонював, потім перестав. Вона на нього не в образі. Кому потрібна мати, і її маленька кімната в комуналці.

Другу кімнату, яку здала їм господиня, займала бездітна сімейна пара середніх років. Тамара Василівна відразу попередила Ольгу.

— Нічого не залишай у кухні, аж до посуду. Ця Люська, та й Гришко до себе потягнуть. Вони не пияки, але любителі. Приготуєш їжу й одразу забирай у кімнату. Йдучи, не забудь свої двері замкнути. Проґавиш, із них який попит. Розведуть руками, мовляв, не брали. А він великий мужик. Я з ними не зв’язуюся. Господиня кімнати норовлива Зоя Андріївна, у минулому актриса. Вона не хоче розбиратися. Лише б платили вчасно. Дільничному наплювати. Зоя йому відстібає.

Оля про таке не думала, але холодильник, кухонний стіл і полицю над ним одразу залишила у своїй кімнаті. Ріелтор квартири під час огляду показала свій куток на кухні з шафою і столом. Тепер ці меблі Ользі стануть у пригоді, є куди поставити посуд, коли буде щось готувати.

Ольга навчалася на останньому курсі, коли на неї звернув увагу гарний хлопець Ярослав. Він із Харкова. Навчався в цьому ж інституті, але на іншому факультеті. У центрі винаймав дворівневу квартиру. Його забезпечував вітчим. Стали зустрічатися. Спочатку Ярик проводжав Олю до під’їзду будинку. Потім напросився в гості. Непомітно залишився в неї жити. Потоваришував із сусідами, використовуючи свою чарівність. Ольга не запитала в хлопця, але сама здогадалася. Мабуть відмовився від дорогої квартири.

Коли Ольга дізналася, що носить дитину, то поділилася цією радістю з Ярославом. Він якось порушував тему сім’ї та дітей. Але те, що повідомила йому дівчина, сприйняв не так, як вона припускала.

— Не думав, що ти такою спритною виявишся. Я не дурень, щоб забезпечувати тебе і дитину. Або позбавляйся дитини, або я йду.

Ольга дивувалася. Він і так її не забезпечував. Вона сама продукти купувала, маючи кошти на картці.

Ярослав пішов, але забув узяти свій паспорт. Його Ольга знайшла на підлозі біля ліжка. Поспішав, мабуть, коли свої лахи збирав. Відкрила, щоб подивитися його прописку у Харкові. Хіба мало стане в пригоді. На її подив, він народився в Києві і прописаний у тій самій квартирі, в якій вона була в нього в гостях один раз.

— Альфонс! – підсумувала Тамара Василівна. – Не переживай. Прийде, не відчиняй. Я йому сама паспорт віддам.

Ольга отримала диплом. Через деякий час зʼявився у неї син – Ромчик. Було важко. Коштів на рахунку в неї майже не залишилося. Мила підлогу в під’їздах будинків їхнього двору. А Тамара Василівна доглядала за її синочком. Так вони допомагали одне одному, ставши однією сім’єю.

Ромі було три рочки, коли в їхній квартирі з’явився великий чоловік на ім’я Олександр. Він купив кімнату в Зої Андріївни. Приїхав з Вінниці. Працював там у філії столичної компанії. Розумного фахівця перевели в головний офіс. Квартиру там продав. Тут вистачило на кімнату. Був одружений. Дітей не було. Дружина пішла до іншого чоловіка, і вже в неї ʼ там донька. Він до неї не в претензії. Їй вирішувати з ким краще. Йому 31 рік. Сподівається, що ще зустріне ту єдину. Домовився з сусідками.

— Я не любитель готувати, але віддаю перевагу їжі домашній. Буду продукти приносити, а ви приготуєте на всіх. Хотів би почуватися в цій квартирі, як у великій і дружній родині.

Відтоді ніхто не замикав свої кімнати, та й двері тримали відчиненими. Ромчику був простір. Забігав у кожну кімнату. Ще малюк любив сидіти в Олександра в кімнаті, дивитися футбол і кричати з ним «ГОЛ!». Ще вони удвох дивилися мультики. Коліна чоловіка для хлопчика стали улюбленим кріслом, він бовтав ніжками, впираючись спинкою в його груди.

Несподівано став татом називати. Почувши це, Ольга засмутилася. Вночі ревіла в подушку. Який же чудовий чоловік! Такий ніколи не образить. Грубого слова не скаже. Таких зазвичай люблять жінки. А його недооцінила дружина, завдавши травму. Ольга ніколи б із ним так не вчинила. Він любить Ромчика. Дитина це відчуває. Він навіть за столом сидить у нього на колінах. Наслідує чоловіка, коли їсть. Але вона ж не може повідомити Олександру про свої почуття. Не знає його думки. Чи потрібна йому чужа дитина?

Справа вирішилася сама собою.

— Олю! Я тобі подобаюся, ну як чоловік? Чи ти в мені бачиш просто сусіда? – він ніяковів.

Ольга посміхнулася. Слова вже не потрібні. Олександр цілував Олі обличчя, губи.

Вони одружилися.

Ольга подарувала йому сина.

Ромчик пішов у перший клас. Оля з Сашком його провожали. Увечері планували свято. Олександр мав повернутися з роботи раніше. Ольга цього дня на роботу не пішла, готувалася. Тамара Василівна сама забрала Рому зі школи. Пізніше вирушила до дитячого садка за Андрійком.

Уже у квартирі жінці стало недобре. День був спекотний. Зранку старенька погано почувалася. До обіду їй стало значно легше, і вона підбадьорилася. Тепер же прилягла у себе в кімнаті. Ольга занепокоїлася й увійшла.

— Може швидку викликати?

— Виклич Оленька! – і замовкла.

У лікарні Тамари Василівни не стало.

Після похорону до них у квартиру заявилася сусідка знизу Валентина.

— Мені тут Тамара Василівна заповіт на кімнату залишила. Я пошукаю?

У квартиру увійшов Олександр. Він усе чув. Відправив із сусідкою дружину.

— Олю! Простеж.

Довго Валентина рилася в речах старенької. Ольга спостерігала. Жінка злилася.

— Та йди ж ти геть! Дай зосередитися. Стоїш, як пень.

Раптово в тумбочці біля ліжка у верхній шухляді Сусідка побачила папку і дістала. З її обличчя було вже зрозуміло, що шукала не це. Тому, подавши Ользі папку, промовила.

— Тут якісь папери, може щось важливе. Віднеси чоловікові.

Явно не заповіт їй потрібен. А щось цінне. Тому випроваджувала Ольгу з кімнати. Їм завадив Олександр, який увійшов.

—- Валентина! Якби був цей заповіт, вона б нам повідомила. Досить ритися в чужих речах. Що сподобалося, можете взяти. За комплекцією ви з Тамарою Василівною начебто однакові. – взяв із рук папку і відкрив.

У нього в руках виявився заповіт Тамари Василівни. У нього вписана одна Ольга. Валентина навіть не здивувалася. Знайшла порожній пакет і складала в нього одяг померлої. Дивитися на цю картину стало неприємно, і Оля з Сашком вийшли в передпокій.

У цій же папці знайшли адресу її сина і відправили туди лист. Він повернувся через місяць зі штампом «Адресат вибув».

Ось так сталася справедливість. До Оленки повернулося те, що вона мала за бабусі. Майже в центрі трикімнатна квартира. Але ще люблячий чоловік, два сини і скоро донечка буде, яку вона назве Сонечкою, на честь улюбленої бабусі.

КІНЕЦЬ.