Я була вдома із сином, чоловік на роботі. Вадиму було всього два місяці, я часто прокидалася ночами, тому спала вдень за будь-якої нагоди.

Вкотре прокинулася близько полудня, погодувала сина, що заплакав, знову поклала його спати. Пішла на кухню, щоб поїсти, виявила, що нема електрики.

У нас в будинку немає газу, тож електрична плита не працювала, мікрохвильова піч теж. Я відкрила холодильник, сподіваючись, що знайду щось на бутерброд.

Але не знайшла, була тільки копчена ковбаса чоловіка. Я сиділа на дієті, щоб у Вадима не було проблем. Їсти холодний суп чи кашу, не хотілося.

Подзвонила чоловікові, та поскаржилася, що немає світла. Він подзвонив кудись, потім передзвонив мені, сказав, що світло дадуть ближче до вечора.

Ні світла, ні ноутбука, ні їжі, зі зручностей, лише інтернет на телефоні. Вирішила, що вдома нам робити нічого.

Робочий день був у розпалі, тож напрошуватися до когось у гості було безглуздо. Іти кудись із такою маленькою дитиною теж не хотілося. По магазинах не погуляти, бо син їв часто, просто гуляти вулицею мені не хотілося.

Знайшла найближчий готель, зателефонувала, забронювала номер. Ще зателефонувала до кафе, замовила їжу у номер.

Викликала таксі. Сама пішла одягати сина, почувала себе сапером, бо один невірний рух, і буде плач. Взяла сумку з підгузками та пелюшками, Вадима в автолюльку, і ми поїхали.

Чоловікові зателефонувала вже з готелю. Він мене не похвалив за марнотратство, але я у відповідь обурилася, що не хочу сидіти вдома без світла: чай не попити, телевізор не подивитись, на ноутбуці не пограти.

Прибиралася я напередодні, вдома була чистота, зайнятися не було чим. А тут така нагода «вийти у світ»: розташуватися з комфортом, поїсти те, що приготовлено не мною. Він посміявся, сказав, що забере нас, як додому з роботи поїде.

Зрозуміло, я могла залишитися вдома, замовити їжу додому, посидіти в інтернеті з телефону. Але мені не хотілося! Я вчинила так, як вважала за потрібне. Зрештою, на готель, таксі та їжу я витратила власні гроші!

Чоловік приїхав за мною не один, із сестрою. Ми з нею тільки привіталися, плюс я попросила її пересісти на заднє сидіння, всю решту дороги я мовчала.

Чоловік коротко відповів на запитання сестри щодо нашого з Вадимом перебування в готелі. Чоловік завіз сестру до неї додому, це на шляху до нас, і ми поїхали далі.

Увечері мені свекруха подзвонила, мабуть, донечка зателефонувала, настукала. Свекруха почала мене стидати за те, що я марно витрачаю гроші.

Ще така мені заявила, що я могла їй зателефонувати, заїхати до неї на роботу, взяти ключ від її квартири й побути до приїзду чоловіка в неї вдома.

Я відповіла свекрусі, що витрачаю свої гроші на те, що вважаю за потрібне. Вказала, що я в її гаманець не лізу, і попросила про взаємність.

Розуміння я не дочекалася, кілька годин у готелі мені пригадують досі, тільки до грошей додалося занепокоєння за Вадика, адже я його тягала в гніздо розпусти, де він міг незрозуміло чим заразитися.

Наступного разу свекруха сунула носа в мій гаманець тоді, коли я купила синові зимовий комбінезон.

Багато віддала, аж три тисячі, а могла б купити за одну, як її дочка. Я знову не стала виправдовуватися, вдруге сказала свекрусі, щоб вона не лізла в мій гаманець.

Після розмови зі свекрухою про ціну комбінезона, я попросила чоловіка, щоб він не розповідав матері та сестрі про наші витрати.

Яка кому різниця, що, і за якою ціною ми купуємо, і куди витрачаємо наші гроші? Чоловік зі мною погодився, пообіцяв, що більше буде.

Навіть незнання наших витрат і покупок, не захистило мене від свекрухи. Прийде свекруха до онука, побачить щось нове, що шпалери переклеїли, посудомийку купили, сантехніку поміняли, і знову заводить свою шарманку.

Головне, завжди до мене звертається, як до головного марнотрата. Наче тільки я в нашій родині гроші витрачаю, а мій бідний чоловік їх лише заробляє.

Чоловік, правда, маму на місце ставить, замість мене відповідає, що це не має жодного значення, скільки коштує та чи інша обновка.

Я не розумію цього інтересу. Яка різниця? Ми з чоловіком дорослі люди, які працюють. Ми купили квартиру. Самі купили машину.

Самі здобували вищу освіту. Усі розуміють, що наш бюджет — лише наша справа! Усі, крім свекрухи! Я ж не лізу до них у гаманці!

Звідки ця цікавість? Ну дізнаються вони ціну, і що їм легше буде? Чи як це працює?

КІНЕЦЬ.