Учора на маминому дні народженні я поділилася з найближчим мені людьми своїм рішенням, очікуючи на радість за мене і підтримку.

Але всі вони почали мене відмовляти, мовляв, про що ти думаєш, тобі вже 39 років! У тебе племінники є троє – для них і живи! Ти не розумієш, що таке чужа дитина!

Та розповім вам про себе трохи більше. Як і всі дівчата, я також мріяла про сім’ю і дітей, але все ж таки на першому плані у мене було навчання, а потім робота і самореалізація.

Мені хотілося заробляти якнайбільше грошей, щоб ні в чому собі не відмовляти і жити в достатку. Я мріяла про це з дитинства, ще відтоді, коли я доношувала одяг після старших сестер, а перша нова сукня у мене з’явилася, коли сестра пішла працювати і з першої зарплати, купила мені обновку.

Мама, згадую, бурчала тоді, що гроші потрібні для всієї родини, краще б продуктів з запасом купила. Так мама зіпсувала мені радість від нової сукні. Мені здавалося, що кожного разу, коли я її надягаю, у мами псується настрій.

Зараз мені 39 років. Ті важкі часи безгрошів’я для мене позаду. Я маю хорошу посаду і зарплату в 70 тисяч гривень. Раніше я була щаслива, що минув той час, коли треба було рахувати копійки і на всьому економити, я можу багато собі дозволити.

Побувала у багатьох країнах, купила квартиру і машину, допомагаю батькам і племінникам подарунки дарую постійно. Вони намагалися вмовити мене жити разом з ними, бо я наймолодша з чотирьох дітей, але я відмовилася.

Я хочу жити сама, бути вільною і досі мені це подобалося, я всього у своєму житті досягла сама. Були романи, але заміж я не хотіла сама, і чоловіки швидко зникали з мого життя. Та й не зустрівся поки що такий, щоб відчути, що це моя споріднена душа.

Але десь пів року тому я задумалася, як живу. У мене є все, крім сім’ї. Дивуюся, чому я раніше так не хотіла дитинку. У подруг вже діти школу закінчують, а я самотня. Перейшла мабуть на якийсь новий рівень розуміння життя.

Трохи сумно, заспокоюю себе тим, що є племінники, але це зовсім не те. І я вирішила всиновити дитинку, маленьку дівчинку. яка зовсім недавно лишилася без батьків. Улянці всього два рочки і я відвідую її в притулку.

Дитина тягнеться до мене, і мені здається, що нам буде добре разом, що я стану щасливішою, якщо моя оселя наповниться тупотінням дитячих ніжок і дзвінким сміхом. А там може і гідного чоловіка мені всесвіт допоможе зустріти.

Але ось що сталося. Учора на маминому дні народженні я поділилася з найближчим мені людьми своїм рішенням, очікуючи на радість за мене і підтримку.

Але всі вони почали мене відмовляти, мовляв, про що ти думаєш, тобі вже 39 років! У тебе племінники є троє – для них і живи! Ти не розумієш, що таке чужа дитина!

Чи праві вони? що Скажете?

Джерело