Ви колись відчували це почуття, коли тобі вже майже 56 років, і ти усвідомлюєш, що втратила чоловіка, а діти давно живуть окремо?

Щоправда, якщо подумати, діти просто живуть своїм життям, а ось чоловік вирішив повернутися до свого минулого кохання.

Він вирішив возз’єднатися з жінкою, яку колись залишив. Каже, що усвідомив: усі ці роки йому не вистачало саме її, і тепер, мовляв, настав час надолужити втрачене.

Так розпочалася наша історія, як і у багатьох інших: весілля, діти, турботи. Але незабаром я почала розчинятися в сімейній рутині.

З п’ятої ранку я була на ногах, щоб приготувати їжу для чоловіка та дітей, відвести їх до школи, а потім піти на роботу на півдня. Потім забирала дітей зі школи, водила їх на гуртки та допомагала з уроками.

Увечері, коли сили вже добігали кінця, я займалася прибиранням, пранням, і знову лягала спати.

День у день, рік у рік. У результаті чоловік все частіше приходив додому пізно, а іноді й зовсім казав, що ночує на роботі чи у друзів.

Нещодавно він повернувся з сумкою і почав складати свої речі.

– Я йду від тебе, не тримай на мене образи!

– Сказав він так само спокійно.

– Може, я допоможу тобі зібратися?

– Відповіла я з милою усмішкою.

– Що? Де сльози, скандал?

Ти просто так мене відпустиш?

– А навіщо тебе тримати? Ми живемо як сусіди. Ні поваги, ні підтримки від тебе немає.

– Підтримки немає? Я лишаю тобі все, що нажив!

– Ну і щедрість! Квартира моя, машина теж моя! Давай, йди вже з Богом! Мені було гірко. Я відчула себе жінкою, яку використовували усі ці роки.

Я вклала стільки зусиль у цей шлюб, а зрештою залишилася ні з чим. Але довго сумувати я собі не дозволила. Навпаки, я відчула свободу та полегшення.

Нарешті купила собі одяг, який раніше чоловік забороняв. Почала ходити в перукарню, робити манікюр, легко фарбувала губи та вії. – Валентино Борисівно, щось ви помолодшали! Може, це кохання окрилює?

– Ой, скоріше його відсутність!

– Сміялася я. Але як тільки я почала насолоджуватися своєю свободою, у двері знову постукали.

– Відкрий! Мій ключ не підходить!

– Звісно, не підходить, я замки поміняла.

– Будь ласка, відкрий. Я зрозумів, що помилився. Ти єдина, кого я люблю!

– Ого, які заяви! Може, тобі просто нікуди йти? Іди, доки я поліцію не викликала! Нахаба! Думав, що я його чекатиму? Наївний! Ніколи не пробачу зраду. Чи я все-таки не права?

КІНЕЦЬ.