— Мамо, ти сильно поспішаєш? Зараз швидко заскочу, грошей на карту закину і поїдемо, добре?

— Добре, синку, ти не поспішай, встигнемо, магазини ж зараз допізна працюють, вже все не розкуплять. А тобі багато грошей на карту то треба? А то давай я тобі скину, у мене є трішечки, а ти мені якраз готівкою грошики даси, не вірю я вашим карткам.

— Мені б тисяч 20, мамо. Є в тебе?

Галина Олександрівна, щойно почувши суму, замахала руками.

— Ой, що ти, що ти, Федоре! У мене стільки немає. А тобі навіщо ж таку суму на картці тримати? Люди розумні зараз навпаки радять, мовляв, знімати треба з картки гроші, а то скільки кругом шахраїв!

Федір глянув на матір і посміхнувся.

— Та годі, мамо, не затримаються вони в мене на картці. Настуся попросила трохи скинути, ну і Віці теж треба, щоб не прикро було. Та по дрібницях ще, за світло заплатити, за те, за інше.

— Це скільки ж ти дівкам грошей зібрався на картки переказати?

— 5 тисяч одній, та 5 іншій.

— А за які заслуги їм такі гроші, Федю? Чи не забагато буде їм по 5 тисяч? Ти й так їм обом он як допомагаєш! Що одній аліменти, що другій, та скільки ще крім аліментів дівчата твої з тебе тягнуть! Ти сам скоро без штанів залишишся, синку! Згадай моє слово, гарним все рівно не будеш, скільки не давай, а дівки твої і слова доброго не скажуть.

Федя якось враз розсердився, насупився, звів брови на переніссі, і суворо глянув на матір.

— Ти ось що, мамо… У мою кишеню не лізь. Зношу одні штани – нові куплю, а скільки грошей мені дочкам своїм давати – не твоя справа.

Галина Олександрівна стиснула губи і відвернулася, зробивши вигляд, що дивиться у вікно. Федір, бачачи, що образив матір, трохи пом’якшився, посміхнувся і сказав:

— Мамо, може, досить уже, га? Ти зрозумій, це мої дівчата! Мої, не чиїсь. Хто їм ще допоможе, якщо не я? Хто їх забезпечувати, на твою думку, повинен? Ось ти мовчиш, коли я вам допомагаю, коли Ірці грошей підкидаю, та племінникам. То чому мої доньки тобі поперек горла стоять? Чому, мамо?

Галина, продовжуючи дивитися у вікно, мовчала. Федько теж замовк, зосередившись на дорозі. Так, у мовчанні й їхали. Федір задумався, і грішним ділом забув, що не один у машині, а тому аж здригнувся, коли мати раптово почала говорити. Голосно, верескливо, так, що кожне слово проникало глибоко в голову, і віддавало там неприємним дзвоном.

— Дівчата то твої, Федько, але ж у них, крім батька, ще й матері є, а в матерів мужики інші. Тьху, вертихвістки, що одна, що друга!

— Хто, мамо?

— А то що не ясно, хто? Що матері, що доньки! Як що треба від тебе, так без мила куди належить залізуть, а так – і як звати не пам’ятають!

— Ти вважаєш, що моїх дітей мають виховувати й утримувати чужі мужики, з якими їхні матері живуть? А з якої радості?

— А з такої! Якщо вже взяв із дитиною, то неси відповідальність. А то взяли моду, Федя те, Федя це! Кажу ж, без штанів скоро залишишся, і дах на голову впаде, поки ремонт доробиш у квартирі!

— А я нікуди не поспішаю. Усе встигну, але доньок не кину. Усе, мамо. Розмову закінчено.

Галина Олександрівна додому приїхала зовсім не в дусі. Ні, це зовсім нікуди не годиться. Їздять на Федьці ці його колишні, як хочуть, а він і радий старатися, зі шкіри геть лізе. Одна рама й залишилася від сина, змарнів, змарнів… Мало того, що аліменти їм кожній платить, одягає-взуває, та й так ще грошей дає.

А сам тож не мільйони заробляє! Квартиру вбиту купив, а ремонт п’ятий рік не може зробити, все у своїй хатинці живе. Ні, ти дивись, який! І слова йому не скажи, все близько до серця сприймає. Треба ж так, мої доньки, і все тут! А тут ще не зрозуміло, чиї вони, чи то його, а чи то ні.

Федька одружився не сказати, що рано. Йому вже до 30 рочків йшло, а все бігав. А тут, побачив онучку сусідську, і пропав.

І ця дівка, не дивись, що й 20 рочків немає, а оченятами стріляє, зуби сушить. От і допосміхалася, пузо на ніс полізло.

Ох, як не хотіла Галина цю Олю! Вони ж із сусідами вороги закляті, а тепер поріднитися довелося.

Федька особливо не питав, так, перед фактом поставив, мовляв одружуся, і все тут. А Галя з чоловіком що? Поскрипіли зубами, побурчали, та на тому місці й сіли.

У Федьки хатинка старенька була, там і стали жити.

Галина все з єхидцею до Ольги підходила, мовляв ну як тобі в заміжжі живеться? Після міської квартири та в цю конуру?

Ольга тільки посміхалася у відповідь, мовляв нормально, звикаю потихеньку. Федя ось воду в будинок обіцяв провести, та туалет теплий зробити.

Настя в них зʼявилася, то Федір працював на знос, усе для своїх дівчаток. І туалет, і вода в будинок, і одяг не одяг. Добре жили, нічого не скажеш. А потім, коли Насті років 5 було, немов кішка чорна між ними пробігла. Може материні молитви до Бога дійшли, що не пара вони, а може просто характерами не зійшлися. Розійшлися вони тоді зі скандалом. Ольга Настю зібрала, та в місто до себе поїхала.

Федір у ту пору як здурів. Спочатку, звісно, помиритися хотів, та куди там! Ольга – ні в яку. Тоді то й пити Федька став. Безбожно, по чорному. Пив, та жінок міняв, як рукавички. З пів року так і минуло, а потім Ольга до бабці в гості приїхала, і по новій у них любов закрутилася, та назад вони зійшлися.

Скількись прожили, та так сталося, що Ольга про походеньки Федора дізналася. Про те, що коли не жили вони разом, не дуже то він сумував. А дізналася як? Плітки містечком пішли, мовляв, у Федьки донька зʼявилася, а він і визнавати не хоче.

Ох і сполошився тоді Федька! Адже не знав він, йому та жінка і словом не обмовилася, все мовчки, особисто вирішила, та дівчину залишила. Вона вже теж не молода була, а діток не вдавалося завести, а тут, із Федькою, немов по маслу вийшло.

Федька, як на дівку глянув, так і дух перехопило. Тут і експертизи не треба, відразу видно, що його.

Прийшов додому, та перед Ольгою покаявся, так мовляв і так, винен, гуляв поки не жили ми з тобою. Так, винен, але про дитя ні сном, ні духом не знав. Ось що хочеш роби зі мною, хоч кидай, хоч милуй, а доньку свою не кину. Настуся мені рідна, так і ця дівчинка моя, рідна.

Ольга, хоч брови й насупила, а Федора навіть поважати почала. Це треба ж, який! Та інший би на його місці відпирався, і дитя ні в життя не визнав, а цей сидить, голівоньку звісив, страчуйте його, або милуйте, справа ваша. Пробачила, а куди його подіти? Хоч і наробив справ, але ж свій, рідний.

Так і жили. Федя ту дівчинку удочерив, та офіційно аліменти їй платив. Та й мало аліментів, так ще й крім того, то те купить дівчинці, то це, то матері зайву тисячу суне, мовляв, купи що треба.

Ольга хоч і не бідувала, вистачало їй грошей, а до того неприємно було, що він тій, іншій доньці нарівні з її дівчинкою допомагає, що черв’як якийсь у душі копошився.

Копошився цей черв’як довго, та дірку й прогриз у душі. Стали знову Ольга з Федором сваритися, по-чорному. Точніше, сварилася здебільшого Ольга, а Федір, тільки як відчувши скандал, ішов із дому.

А одного разу не витримав, та в серцях сказав, мовляв, чим так жити, Олю, та дитину своєю лайкою нервувати, вже краще розійтися.

Ольга подумала-подумала, та вирішила, що правий чоловік. Зібралася знову, та поїхала в місто, тим паче там і для дитини можливостей більше.

Так і став Федір на двох дочок аліменти платити. Ольга спочатку думала, що крім аліментів більше нічого і не дочекається від колишнього чоловіка, а ти дивися, чесний Федір. Тисячу одній доньці дає, так тут же і другій, мовляв, щоб не прикро було. Одній курточку до зими купить, і другу по магазинах веде, мовляв, вибирай, донечко.

І на канікулах Федя доньок до себе брав, мовляв, дівчата сестри, і якщо вже так сталося, то повинні вони знати одна одну. Мовляв ви, жінки дорослі, не противтеся, нехай дівчата спілкуються. Ми не вічні, а вони все ж рідні.

А жінки що? Подумали, та вирішили, що правий Федір. Нехай спілкуються сестри, тим паче, що образ між ними немає, батько нікого не виділяє, і любить їх однаково.

Уже й донька старша школу закінчити встигла, і дружина колишня заміж вийшла, і новому чоловікові дитину подарувала, і молодша донька в старших класах, а тато все так само їм допомагає. Одній доньці 5 тисяч дасть, і іншій слідом, мовляв, усе порівну.

Для Галини ця допомога як кістка в горлі. Ось ще! Ірка, сестра молодша Федьки, одна тягнеться, трьох дітей нажила від різних батьків, і тільки один хоч трохи допомагає, а ті двоє як “справжні” чоловіки, діло зробив, і в кущі.

Чи то їй треба, щоб і Федя так само чинив, чи то заздрить тому, що може син заробляти, та донькам допомагати, чи то переймається, що їм, батькам, та сестрі з племінниками менше перепаде, а тільки вічно невдоволена мати, мовляв, годі, Федя, великі, вони вже, та й матері в них є, хай теж ворушаться. Та й узагалі, платиш аліменти, і вистачить з них, нема чого їх балувати, та шикувати на твої грошики.

Федя якось запитав у матері, мовляв, а ти багато на одну свою пенсію наживеш? Ось так само, мамо. Дороге зараз життя, а це дівчатка, у них на оду спідню білизну та помади скільки грошей іде! Ось і допомагаю, поки можу.

А Федя все переживає, що в такий важкий час немає в нього можливості дочкам із житлом допомогти, не під силу йому. Потихеньку відкладає їм на весілля, щоб потім несподіванкою не стали новини про заміжжя.

Настя он, уже з нареченим приїжджала, познайомила батька з кавалером. Наречена вже, інститут через 2 роки закінчить.

Та й Віка, не дивись, що молодша, теж хлопці колами в’ються. Не встигнеш озирнутися, як то кажуть.

Дівчата батька свого люблять без розуму і пам’яті, і не тільки через гроші. Добрий він, татусь, хороший, і справедливий. І навіть у думках не виникло ні в молодшої доньки, ні в старшої про батька погано сказати, бо в обох мами за тата горою стоять.

Так, і такі тата бувають. Нехай не так часто, рідкісний екземпляр такі батьки, але трапляються. Ех, частіше б.

КІНЕЦЬ.