– Хата в моїх батьків двоповерхова, з гарними ремонтами. Тільки подвір’я треба до ладу довести, – говорив мені ще до шлюбу Олег.

Я ж також дівчина з села, тому мені до цього не звикати. Я сама з багатодітної сім’ї. Я середуща, дома з батьками живуть ще дві мої молодші сестрички. Старший брат також вже створив сім’ю на боці.

В мане не було вибору, після скромного весілля я пішла у невістки.

Я ще дивувалася, чому рідна сестра пішла сама у невістки з таких хоромів.

Ірина жила хоч і в трикімнатній квартирі, але зі свекрухою і свекром.

Це вже згодом я дізналася, що її мама, ще той експонат. Все має бути, як вона того хоче. Але я дівчина скромна і може так і не повинно бути, але я її слухалася, бо, як вона любила казати – прийшла на все готове.

Поки батько Олега не відправився на небеса, то робив щось по хаті і подвір’ї, а як тільки його не стало, все притихло.

Олег працював, але тих грошей ні з заду ні з переду. В нас маленька дитина. Я сиджу в декреті і рахую копійки. Ну яке подвір’я, який паркан, як нам на підгузки не хватає.

Свекруха ж нам і копійкою не допомогла, бо ми і так їй винні, бо в таких хоромах, які її чоловік побудував, живемо.

Особливо важко було взимку, коли опалення дороге. Ми ледь давали собі раду.

Коли я одного разу заїкнулася свекрусі, щоб Олег поїхав на заробітки, то вона скочила на мене.

– Як так сильно хочеш, то сама їдь. Розкомандувалася в моїй хаті, моїм сином…

Я просила хоч в холодний період нам фінансово допомагати, але свекруха ні продукти не купувала, ні до комунальних не скидувалася.

Все вона тою хатою прикривалася.

А недавно, на Покрови, поїхала моя свекруха в гості до дочки.

Ми з Олегом трішки розслабилися, бо не часто на нашій вулиці таке свято буває.

А коли свекруха приїхала, то сяяла від щастя.

– Нарешті Іринка заживе без свекрухи. Вони купують окрему квартиру, – заявила вона.

Я раділа за зовицю, але до пори до часу. Виявляється, наша мамочка не допомагала нам весь цей час, бо складала гроші, щоб допомогти дочці з житлом.

Звісно, на всю квартиру вона не назбирала, але на перший внесок хватило.

– Я собі так подумала, вам також треба свій внесок зробити з Олегом. Ви ж зі мною живете і копійки не платите. Іринці ж важче.

– В чому важче? Як я, так і вона, в невістках. Тільки мені ніхто не допомагає, я сама кожного дня думаю, чим і як дитя прогодувати. Ще й ви шпильки вставляєте. Якби Олег свого часу на заробітки поїхав, то б і подвір’я до ладу довели і б дитину розвивали. А тепер виходить, ми за ваш рахунок ще й живемо…

Розумієте, свекруха гарно влаштувалася. Будинком прикривається. Та ми в нього по можливості вкладаємо. Але і вона з нами живе.

– Я їсти маю що, картоплі і бурячка я собі посаджу. А на що ще буду тратитися?

– А порошок до прання хіба гроші не коштує, а світло, а вода? Чи ви думаєте, що одяг у одній воді чистий стає. Та це все треба купити, як і мило, яким ви миєте руки.

Я вперше в житті не стрималася і висказала цій жінці все як є.

То я її за дитячі кошти забезпечую, чоловік біля неї сильно напрягатися не хоче, і ще ми повинні зовиці допомагати?

За що питається? Невже я щось комусь та й винна?

Джерело