Того дня Назар повертався додому пізніше звичайного.

Вчителька затримала після уроків тих, хто не зрозумів тему на уроці.

На вулиці стояв лютий мороз.

Хлопець кутався в куртку, але все одно мерз.

В голові уявляв, як добереться додому, як скупається в теплій ванні.

При думках про їжу, шлунок характерно шумів.

Хлопець поспішав додому, але раптом побачив на узбіччі бабусю.

Вона лежала і не ворушилася.

Хлопець підійшов ближче, зачепив жінку за плече.

Бабуся відкрила очі, але потім відразу ж закрила.

Вона відкривала рот в спробі щось сказати, але не могла нічого вимовити.

Хлопець озирнувся.

Навколо не було ні душі. Він швидkо набрав номер батька і попросив приїхати.

Весь час, поки тато добирався, хлопець не відходив від жінки.

Батько приїхав зі швидkою.

Бабусю забрала швидка.

Хлопчик про неї дуже переживав і постійно запитував у батька про бабусю.

Батько пообіцяв, що вони відвідають її.

Пізніше з’ясувалося, що Вероніка Ігорівна в минулому почесний педагог.

Згодом ця історія стала відома міській адміністрації.

Хлопцю за його героїчний вчинок вручили грамоту.

У школі всі вчителі ставили Назара в приклад.

Уважність здатна врятувати життя.

Нині люди так байдужі один до одного…

КІНЕЦЬ.