Вперше потрапивши на спільну сімейну вечерю родичів Захара, я була дуже вражена тим, що страв на столі була неймовірна кількість.

Мало цього, за тиждень до святкування Ірина Вікторівна зателефонувала мені й запитала, що я їм, а що не хочу бачити на столі.

– Та я все їм, – здивовано відповіла я свекрусі.

– Алергії ні на що нема? – не відставала вона. – Не хочу летальних наслідків на своїй вечері.

– Ні, алергії теж ні на що немає, – запевнила я її.

Свекруха після цієї фрази задумливо цокнула язиком і, розпрощавшись, поклала слухавку.

– Твоя мама цікава людина. Дзвонила та питала про те, що я люблю, а що ні, – розповіла я чоловікові. – Вона таким чином хоче мені догодити?

– Ні, це звичайна справа. Мама завжди питає у новачків про це, – поділився Захар.

– І багато вже було новачків, крім мене? – Жартівливо поцікавилася я, натякаючи на те, що чоловік до мене приводив у сім’ю багато обраниць.

Чоловік з півслова зрозумів мене й запевнив, що мені нема про що переживати, й що йдеться про дівчат його братів.

У п’ятницю ввечері я запропонувала чоловіку заїхати в магазин. Мені було не зручно їхати з порожніми руками до будинку свекрухи.

На пошук потрібного презенту я витратила близько двох годин, поки нарешті не зупинилася на чайній парі та тортику.

Наступного дня до п’ятої години вечора, ми поїхали до будинку батьків Захара, де вже зібралася основна частина гостей.

Я з порога вручила свекрусі презент і з чоловіком прослизнула до зали, де за столом сиділи знайомі та незнайомі мені люди.

Ласкаво привітавшись з усіма, ми зайняли свої місця на дивані, куди нам вказала Ірина Вікторівна.
Через кілька хвилин, коли стіл був весь заставлений тарілками, всі нарешті взялися до вечері.

Я зауважила, що в деяких гостей стояли індивідуальні тарілки зі стравами, яких не було на столі.
Мене настільки зацікавив цей момент, що я не забула спитати про це у чоловіка.

– Мама знає уподобання гостей, і що вони їдять, тому для деяких готує окремо, – пояснив мені Захар.

– Навіть так, – щиро здивувалася я, уявивши, скільки часу пішло в неї на готування.

Я бачила, як свекруха розпиналася перед кожним гостем і як встигала дізнатися у кожного, як справи й чи подобається йому вечеря.

– Де будемо збиратися наступного разу? – запитала наприкінці вечері Ірина Вікторівна. – Пам’ятається мені, що наші молоді досі не відзначили новосілля, – додала вона і поглянула на нас.

– Ну так, – збентежено промовив Захар і трохи почервонів.

– Коли покличте нас? – не відставала мати. – Може наступних вихідних? Марино, що скажеш на це?

Я настільки розгубилася від цього питання, що сказала перше, що спало на думку.

– Так, давайте! – сказала я і відразу зрозуміла, що варто було відтягнути час.

Однак сказаного не повернеш. Мені довелося цілий тиждень думати над стравами до столу.

До того ж гостей виявилося набагато більше, ніж планувалося, бо Ірина Вікторівна зателефонувала мені, та повідомила про те, що до нас хочуть потрапити ще кілька людей з-поміж родичів.

Мені нічого не залишалося, як запросити й тих людей, яких я, виявляється, у своєму житті ніколи не бачила.

– Двадцять три людини, – голосно свиснувши, приголомшено промовив Захар. – Навіщо стільки народу? У мами й то було лише п’ятнадцять. Де ти взяла їх?

– Мої там теж є, – роздратовано пояснила я, починаючи сердитись на себе за те, що не втримала язика за зубами в будинку свекрухи.

З вечора п’ятниці я почала робити заготівлі для страв. Закінчила я лише о третій годині ночі. Однак довго поспати мені й наступного дня не вдалося. О восьмій ранку довелося знову встати й продовжити готування.

До п’ятої години почали стікатися гості, частина з яких мені взагалі була не знайома. Я дуже хвилювалася, що зроблю щось не так, приймаючи свекруху у своїй хаті.

Коли гості посідали за стіл, я почала бігати від однієї частини столу до іншої. У процесі я глянула на Ірину Вікторівну та зрозуміла, що та сидить із незадоволеним обличчям.

Я з переляком почала думати, де і чим я все-таки не догодила свекрусі. Дуже швидко я зрозуміла, що незадоволення жінки стосуються страв на столі. Я незграбно підійшла до Ірини Вікторівни та запитала, чи не треба їй чогось.

– Ти зможеш зараз додати до салату замість волоського горіха арахіс? – уїдливо поцікавилася вона.

– Вже ні, – розгублено відповіла я, і мені стало прикро, що я намагалася догодити Ірині Вікторівні, але в мене нічого не вийшло. – Я думала, ви оціните мої страви. Я вибрала дуже рідкісні та смачні інгредієнти.

– Хотіла б мені догодити, дізналася б мій смак заздалегідь, – свекруха наголосила на останньому слові. – Я, наприклад, у всіх завжди дізнаюся, хто що їсть і що не їсть. Ти ж цього не зробила.

– Не зателефонувала та не дізналася про наявність алергії. А раптом у когось вона є? Щоб ти тоді робила? Як рятувала? А протиалергічні засоби у тебе в аптечці є?

Я від кількості питань просто розгубилася, остаточно зрозумівши, що дарма вирішила вислужитися перед свекрухою.

– Потрібно було просто замовити доставлення додому і не готувати півночі, – з образою промовила я.

– Думаєш, я б цього не помітила? – холодно посміхнулася свекруха. – Господарка ти ніяка. Через страх за своє життя я практично нічого у вас не скуштувала, бо не можу довіряти приготованим стравам.

Я не знайшла, що відповісти Ірині Вікторівні, яка отримувала задоволення від мого збентеженого вигляду.

Вся справа була тільки в тому, що мати Захара хотіла, щоб я робила все так, як робила вона, а отже, обдзвонювала потенційних гостей, та цікавилася їх смаками, наявністю алергії та з’ясовувала багато інших нюансів.

Я цього, на жаль, не зробила, тому відразу стала не мила Ірині Вікторівні. На превеликий мій подив, решта гостей залишилися задоволені вечерею.

Свекруха була єдиною людиною, яка пішла мовчки, й не подякувала нам за гостинність. З цієї причини мій настрій виявився зіпсованим. Своїми переживаннями я поділилася із чоловіком.

– Мама у своєму репертуарі. Не хвилюйся, такі ж претензії вона пред’являла і до дружин моїх братів, – заспокоїв її Захар.

– І як мені далі бути? – стривожено запитала я. – Тепер я буду для Ірини Вікторівни ворогом народу?

– Ні, – засміявся чоловік. – Просто запам’ятай, що вона не любить і все. Або забий. Мамі все одно не догодиш, а жити за її лекалами дуже важко.

Я подумала і вирішила запам’ятати, що не їсть свекруха, щоб більше не потрапити в халепу. Скільки живу, вперше бачу такі вибрики!

Ви теж так гостей частуєте, попередньо запитуючи їх уподобання, та алергічні реакції? Чи це тільки мені так “пощастило”?

КІНЕЦЬ.