З  матусею чоловіка бачусь рідко. І дуже задоволена цією обставиною. Відносини не склалися одразу. З моєї вини. Ну не та я кандидатура для її ненаглядного синочка.

Мені 33 роки. Одружена вже 6 років за сином Ганни Миколаївни. До цього була одружена вперше, від першого шлюбу є дочка, їй зараз 8 років. Спільний із чоловіком син зʼявився трохи менше 3-х років тому.

Чоловік до шлюбу зі мною теж був одружений. Від того шлюбу є дитина. Але це не син чоловіка, а син його колишнього друга, як виявилось. Чоловік по суду довів, що не має до хлопчика жодного відношення, його колишня одружилася з батьком дитини, хлопчик офіційно усиновлений.

Тому я і не пара синові Ганни Миколаївни: у нього немає дітей від першого шлюбу, а я маю. Ну так, отже, так. У нас із чоловіком квартирі в кредиті, я наразі ще в декреті старша донька до школи ходить, син готується до дитячого садка йти.

Живемо душу у душу, чоловік любить обох дітей, свекруха мене ігнорує, словом, не життя, а казка. Якби не певні матеріальні труднощі взагалі все було б добре. А проблеми у нас, стандартні: грошей мало.

На головне вистачає, зайвого собі дозволити не можемо, заощаджуємо, але не просимо допомоги ні в кого. Мої батьки, треба віддати їм належне, допомагають із дітьми, вони пенсіонери. Ми намагаємося батькам допомогти на їхній заміській ділянці, тим більше, що овочі та дари саду їмо із задоволенням.

Мама чоловіка теж пенсіонерка, але вона не бідує: квартиру другу здає. Точніше, здає вона першу квартиру, переїхавши в маленьку одну мами.

За грошима дуже хороший додатковий дохід виходить: квартира велика, у хорошому районі. Мама чоловіка сама хвалилася, що, на відміну від багатьох, вона копійки не перераховує, акції не ловить.

Навіщо я так докладно? Для розуміння ситуації, яка сталася кілька днів тому. Так, забула сказати, що друга квартира свекрухи знаходиться не дуже далеко від тієї, яку ми купили. У всякому разі, скуповуватися, ми віддаємо перевагу одному гіпермаркету.

Але зіткнулися ми з мамою чоловіка в цьому самому гіпермаркеті днями вперше і, сподіваюся, востаннє. Чоловік був зайнятий, старша донька в школі, а я вранці посадила молодшого у візок (у неї багажник зручний) і пішла трохи поповнити запаси.

До каси ми підійшли з Ганною Миколаївною майже одночасно. Привіталися, свекруха онуку поцілувала. Стоїмо. Свекруха попереду, я ззаду. Викладаю на стрічку нехитрі покупки: олія рослинна, сир, помідори, рис, що миють всякі, ще якусь дрібницю.

— А це що? А це кому? – обертається свекруха і вказує на яблука, банани та сирні тістечка з кремом, які на стрічці останніми у мене викладено.

— Усім, – відповідаю здивовано.

Фрукти в пакетах, їх по 4 штуки, тістечка в упаковці з 4 штук. По одному кожному зайвих грошей немає. І тут на очах черги та здивованого касира, свекруха починає витрушувати мої пакети з яблуками та бананами. Ось натурально, зігнулася, розірвала пакети і дістала по два яблука та два банани. І каже:

— А пачку з тістечками ніяк не можна поділити? Може можна в окремий пакет дві штуки покласти? – останнє вже свекруха каже касиру.

— Тістечка в упаковці, не можна, – відповідає продавець.

— Ну так порахуйте цій все, а я почекаю. І 2 яблука і 2 банани в мою покупку пробийте.

Я стою і нічого не розумію, черга за спиною теж в домислах. Тоді свекруха повертається і всім “добрим людям” урочисто пояснює:

— Хочу заплатити за 2 яблука, 2 банани та 2 тістечка для сина та онука. Маю право їх пригостити! А за решту нехай вона платить – і кивок у мій бік.

Так соромно мені ще ніколи не було. Так, людей у ​​каси було чоловік 5, та касир і не таке бачила, але ви тільки уявіть собі ситуацію. І рушити нікуди не можна – я з коляскою стою, продукти на стрічці вже.

Поки мені покупку пробивали, свекруха стояла і чекала, щоб віддати мені гроші за 2 тістечка та вручити банани та яблука для сина та онука. Звільнена від полону черги, я закинула банани та яблука, простягнуті мені свекрухою, у дальній кут – не стрималася. І пішла до виходу, прагнучи на вулицю якнайшвидше.

— Це не тобі, – волає Ганна Миколаївна слідом, – це моєму синові та онукові! Як ти могла їх викинути? Ти з дочкою тепер їстимеш, а їм що?

— А їм ми з дочкою свої віддамо, – швидше за все моїх останніх слів мама чоловіка вже не чула.

Вдома чоловікові все розповіла. Потрібно було з кимось поділитися. Він лише головою похитав.

— Район проживання міняти не вийде, але закуповуватимуся я точно буду в іншому місці, – кажу.

Як вам ситуація? Я в розпачі.

КІНЕЦЬ.