Про матір Вікторії говорили всяке, найлагідніше що вона просто безтолкова.

В наш час її б назвали емансипованою бо вона шукала жіноче щастя і ніяк не могла знайти з нашим батьком тому й гуляла з
іншими чоловіками все надіялася що хтось зробить її щасливою.

Таке “явище”  як діти її якось не хвилювали, хіба були аргументом чому треба батька тримати при хаті.

“Хто піде настільки дітей, де ж ви беретеся на мою голову”- питала вона них а вони й не знали звідки бралися.

Адже бабуся розказувала що того в капусті, того в моркві. Їм було образливо що мама їх зовсім не любила.

Було їх семеро коли тато вже не витримав і пішов в світ за очі, бабуся казала що він просто поїхав на заробітки і скоро
повернеться.

А мати що їй і байдуже що вони робили та чи їли їй головне своє щастя жіноче знайти,

Мало їй того що її жінки за волосся тягають то ще й на дітей та
слава переходила.

Якось старшу сестру Вікторії Юлю перестріла на вулиці мати її кавалера то так її “чехвостила” що не хоче родичатися з нашою мамою.

Тоді Юля  зібрала свої речі  і отак з клумком пішла в місто і більше не верталася там влаштувалася на роботу і інколи приїздила в гарному платті та привози молодшим іриски.

А мама замість того аби порадіти за неї говорила мені: ” Тільки ти не думай отак втекти посеред ночі хто дітей буде бавити та біля господарки робити, ти ж бачиш що я вже  стара та не можу”.

Тож приходилося йти зранку з нею корови доїти бо їй руки пухли а Юля як приїде то все мені каже аби їхати до неї.

“Вікторіє ти ж дев’ятий клас закінчуєш то й поступай в училище хоч житимеш в теплі а не так як  тут”,

“А як же менші” – питала сестра у старшої Юлі.  “Хай мати вже за голову береться” – відповіла та.

Дуже хотілося Вікторії таке саме плаття як у Юлі  і таку сумочку  кремового кольору і одного дня вона само вночі втекла поступати.

Перед тим попередила лиш бабусю що її не буде щоб пригляділа за меншими. Додому Вікторія не хотіла вертатися навіть коли склала вступні і її зарахували.

Думала що мати розізлиться і просто закриє її в хаті і нікуди не пустить. Й року не провчилася як мати пропала пішла через
міст до чергового кавалера і більше її ніхто не бачив.

Що Вікторії було робити вернулася, бо ж Юля б ні за які гроші не пішла б уже до них  жити знаючи краще життя.

” Я вам буду грошима допомагати” – казала вона і своє слово дотримала.

А Вікторія отак біля дітей і вік свій прожила на стільки дітей. Ніхто з хлопців і не летів на таку купу дітей. А вона й не мала часу ні гарно одягнутися бо ж робота і всі ці турботи.

А потім як вже останню їхню Оленку видавала заміж то вже й їхніх дітей прийшлося бавити.

Їхня старенька хата була домом для них усіх і хоч Вікторія не мала  ніяких статків але коли вони всі приїздили до неї на свята то хата такими піснями бреніла що аж люди приходили чужі слухати.

Дивувалися що вони такі згуртовані тепер коли вже літа пролетіли Вікторія думає що сама ніколи того жіночого щастя і не зазнала але ж хіба я не зазнала радості материнства.

Яке ж то щастя коли тобі несуть цукерку діти  і чекають що ти з’їси  щоб трішечки засолодити життя.

Джерело