Батьки не заперечували — Надя підозрювала, що вони думають обзавестися ще восьмою, дев’ятою і так далі дитиною. Але щось не складалося, хоч тут пощастило.

На Надін випускний мати з’явилася в міні сукні яскраво-малинового кольору і сяяла, як зірка. Самій Наді плаття допомогла купити тітка Наташа.

Наді урочисто вручили золоту медаль, і мати так себе поводила, ніби мала до цього якесь відношення. А вередлива вчителька історії, яка завжди змушувала Надю на уроці не повторювати підручник, а висловлювати власну думку про людей і події, сказала їй прямо:

— Молодець! А тепер ноги до рук і бігом звідси! До району, області, Києва — куди хочеш. Щоб духу твого тут більше не було! Якщо ти застрягнеш у своєму домашньому болоті, я буду вважати це особистою образою! — і за її окулярами ховалося глибоке задоволення результатами виконаної роботи.

Але Надя не застрягла. Вона вступила до політехнічного інституту до області. На бюджет — просто. І з дивовижним почуттям свободи з’їхала з батьківського дому до гуртожитку.

Інститутські роки були чудові! Додому Надя приїздила лише влітку. Вона отримувала стипендію, підробляла де могла, економила на всьому — але залишалася в місті. Тітка Наташа не забувала, зрідка давала то 500 грн то тисячу, то дві, але Надя намагалася брати в неї якнайменше і взагалі мовчати про матеріальні труднощі. Тітка і так для неї багато зробила, а їй треба було й про рідних дітей думати!

Навчання йшло добре і радісно, ​​і до третього курсу Надя вже отрималазвання найкращої студентки свого потоку. Тоді ж у неї з’явилося і особисте життя, і теж більш ніж успішне — Семен був відмінником, привабливим хлопцем, з пристойної сім’ї та з непоганими перспективами на майбутню роботу. Він був старшим на один курс і два роки, і на нього заглядалися чи не всі дівчата факультету. А пощастило Наді.

І все звалилося найнесподіванішим чином — від того, що мало стати найвищим досягненням, апогеєм її успіху! Зі властивою йому серйозністю Семен заговорив про весілля, намір познайомитися з її рідними та зробити офіційну пропозицію. А ще він сказав про своє бажання мати велику родину.

Ось як? Як вона повинна була знайомити його зі своєю мамою? Як їй було вводити його у свій будинок, де мати приміряє чергове міні в 45 років серед розкиданих речей та недоїдених шматків, а молодші брати спілкуються муканням?

Вона може сто разів досягти успіху у навчанні чи роботі, а біологію не зміниш — вона породження всього цього! Які можуть бути діти? Про яку велику родину може йтися з такою родиною?

Семен, зрозуміло, уявляє таку сім’ю, як у нього самого. Їх теж четверо дітей, у нього є старший брат та дві молодші сестри.

Але мама у Семена окуліст у поліклініці та великий аматор домашньої кулінарії, батько — провідний хірург, старший брат програміст, одна із сестер вступила на журналістику, а друга у 16 ​​років пише пісні та виступає з аматорськими концертами. Що буде з ним, коли він зрозуміє, яка в неї її велика сім’я?

Але Семен наполягав, а брехати йому не дозволяло кохання. Розуміючи, що розмова може бути останньою, Надя взяла і розповіла йому правду. Всю як є.

Обмірковував почуте Семен не без зусиль, це було очевидно. Але наскільки ж неправі ті, хто вважає, що сучасні молоді чоловіки геть позбавлені почуття відповідальності і думають тільки про себе!

— Що ж, не всім щастить із батьками та ріднею! Але я маю намір одружитися не з твоєю родиною, а з тобою! Що ж до іншого — ну, сходимо до генетичної консультації, попитаємо. Зрештою, велика сім’я в мене вже є — батьківська. А ось дружини мені точно не вистачає!

Надя вмовила його все ж таки не їхати в гості до її рідні. Сама поїхала, повідомила, що виходить заміж. Та й отримала.

— Це добре, що заміж, аби чоловік багатий був. Постаріємо ми з батьком, тобі легше буде за братиками дивитися, — радісно заявила мати. І дуже здивувалась, коли Надя заявила, що про своїх дітей думає, а братики як же?

Ніколи Надя не висловлювала батькам свого обурення, але тут прорвало:

— Знаєте що? Через те, що деякі тут створені для кохання, а не для роботи, особливо мізками, я не маю наміру своє життя гробити! Чим ти думала, мамо, коли після того, як Тоні діагноз поставили, ще планувала дітей?

— Май совість! Діток будь-яких любити треба та приймати! — Повчально заявила мама.

— Не забудь ще повідомити, що їх бог дає! Типу я не знаю, яку частину нашого сімейного бюджету складають виплати на дітей-інвалідів! Народила? Вітаю! Ось люби їх і приймай! А я не збираюсь! Я виходжу заміж і займатимуся своїм будинком і своїми дітьми! — І Надя покинула батьківський дах під крики.

На весіллі її сім’ю представляла тітка Наташа з чоловіком та дітьми, і вони рідні Семена дуже сподобалися. А чому ж ні? Може, й не надто вчені, але чесні, працьовиті та розсудливі!

У генетичну консультацію Надя йшла з холодними від страху руками. А вийшла звідти майже окриленою.

— Ну і нічого критичного! — сказав літній лікар. До того він довго розпитував її і навіть робив якісь офіційні запити щодо історії хвороб її братів.

— Голова, як відомо, справа темна. Проблему на кшталт тієї, що у вас у сім’ї є, далеко не тільки спадковість може викликати, і схоже, що у вас якраз не в генетиці справа. Просто пораджу вам, дівчино, дуже точно виконувати вказівки вашого лікаря та обов’язково всі можливі обстеження пройти, як мамою вирішите стати. Ну, там режим, харчування, вітаміни, навантаження… Від гріха.

Незабаром цей день настав — треба було готуватись бути мамою. Добросовісно виконуючи рекомендацію генетичного консультанта, Надя пішла по лікарях, і тут і виник найголовніший сюрприз:

— Ось не знаю, вітати чи співчувати… Трійня! — Нерішуче констатувала мила жінка, яка робила їй УЗД.

О так, трійня — це справжній екстрім! Але минуло вже три роки, і велика щаслива сім’я у Наді з Семеном таки є за один захід. Народилися дві дівчинки та хлопчик — Віка, Валя та Степан. Вони вже ходять у садок, і вихователька не натішиться — дуже тямущі та слухняні дітки!

Тітка Наташа розповідає, коли в гості приїжджає, що в селищі дехто вважає Надю безсердечною — покинула блаженну мамцю та хворих братів. Але сама тітка впевнена, що люди розумні не повинні розплачуватись за тих, хто з головою не товаришує.

КІНЕЦЬ.